Початок третього тисячоліття на міжнародній арені характеризується жорсткою і постійною конкуренцією державних та недержавних суб’єктів за найбільш вигідне місце в системі економічної сили. В умовах конфронтації за право власності на природні ресурси та з прискоренням демографічного зростання стратегічні ресурси залишаються каменем спотикання, найбільш стійким провокуючим конфлікт елементом. Посилена боротьба за монополію на природні ресурси сприяє перегрупуванню країн відповідно до їх інтересів навколо центрів сили. Ми спостерігаємо реалізацію геополітичних стратегій США, ЕС і Росії по залученню якомога більшої кількості країн в свою сферу впливу, щоб зайняти вигідну позицію в новому світовому порядку.
Стабільні поставки енергоресурсів не тільки забезпечують промисловий розвиток країн Європи, а й сприяють політично-економічній стійкості країн-транзитерів. На сьогоднішній день європейському газовому ринку притаманні тенденції, які з високою вірогідністю позначаться на функціонуванні української газотранспортної системи. В першу чергу це пов’язано з зростанням частки відновлювальних джерел енергії серед країн Європейського Союзу.
Наприклад, в Німеччині взято курс на декарбонізацію енергетики та розвиток водневої енергетики. Відповідно до державної програми розвитку водневої економіки частина німецької газотранспортної системи має перейти на транспортування водню до 2030 року. Фактично в усіх країнах ЕС розпочалось планування проектів та інвестицій в цьому напрямку. Існують підстави припускати, що успішне заміщення природного газу воднем зменшить його споживчу частку в економіці Європейських країн.
Водночас, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) в останньому своєму огляді (Global Energy Review 2021) прогнозує збільшення попиту на газ на 3,2 % у 2021 році. Близько трьох чвертей попиту припадає на промисловість та будівництво, тоді як виробництво електроенергії з природного газу залишається нижче рівня 2019 року. Фахівцями агентства прогнозується, що частка відновлюваних джерел у виробництві електроенергії зросте майже до 30% у 2021 році, що є їх найвищою часткою з початку промислової революції та з менш ніж 27% у 2019 році. [1].
Крім цього, спостерігається активізація суперництва між постачальниками газу. Наприкінці 2019 р. до газотранспортної системи Європи офіційно підключили Трансанатолійський газопровід (TANAP). Його потужність складає 16 млрд куб. м азербайджанського газу на рік. Шість мільярдів призначено для турецького ринку, а решта розрахована для Греції, Албанії та Італії. Проектом передбачається збільшення потужності до 31 млрд куб. м за рахунок додаткових інвестиції [2].
В свою чергу, США зацікавлені в нарощуванні імпорту скрапленого газу. На думку директора комерційного структурування американського постачальника СПГ Cheniere Energy Сема Уайта до 2030 року Європа може збільшити закупівлі цього палива в США до 200 млн. тонн проти 40 млн. тонн в 2017 році. Його колега, голова Texas LNG Вівек Чандра, зазначає про складність конкурування з російським трубопровідним газом через більш низьку вартість останнього [3].
Враховуючи вищезазначене можна стверджувати про вагомий вплив США на диверсифікацію джерел поставок природного газу до Європи та розвиток демонополізації європейського газового ринку.
Енергоносії стали важливою зброєю Росії в боротьбі за місце у вищій лізі світової політики. Про це свідчить прийнята в 2003 році Енергетична стратегія РФ, в якій зазначається, що “Росія має в своєму розпорядженні значні запаси енергетичних ресурсів і потужний паливно-енергетичний комплекс, який є базою розвитку економіки і інструментом реалізації внутрішньої і зовнішньої політики. Роль країни на енергетичних ринках значною мірою визначає її геополітичний вплив.” Фактично з кінця 2006 року почалася відверта “холодна енергетична війна” між Росією і Заходом. Передумовами до неї була агресивна “мюнхенська промова” президента РФ В. Путіна, а також демонстративні “газові війни” з Україною. Водночас, енергетична політика Росії є прикладом глибоко продуманої і послідовної стратегії експансії.
З метою впливу на енергетичну систему Європейського простору були створені три газопроводи, що проходять в обхід території України: “Північний потік”, “Турецький потік” й “Північний потік – 2”. Про завершення прокладання першої нитки газопроводу “Північний потік – 2” 4 червня 2021 року заявив президент Російської Федерації Володимир Путін під час виступу на Петербурзькому міжнародному економічному форумі [4]. Стосовно прокачки газу через українську газотранспортну систему російський лідер закцентував увагу на взаємозалежності рівня двосторонніх відносин, об’ємів і вартості. В якості прикладів він навів Республіку Білорусь, де ціни на газ втричі менші, та прокачку до 200 млрд. куб. в “кращі роки” співробітництва. Також, було зазначено про можливість завантаження української газотранспортної системи (ГТС) у разі нарощування поставок в Європу на 50 млрд. куб. за наступні 10 років, але при умові “доброї волі зі сторони наших українських партнерів”. Вона має проявлятись у питаннях, що стосуються національної безпеки, а саме: економічної взаємодії, зміцнення боєздатності військових сил, вирішення питань пов’язаних з ОРДЛО [5]. Така риторика йде всупереч офіційної позиції РФ про лише економічні цілі проекту. Цілком очевидно використання Росією газової теми як предмету переговорів з Німеччиною та США, а також в якості важеля впливу на Україну.
Втім, федеральний канцлер Австрії Себастьян Куц, виступаючи в рамках форуму, висловив думку про важливість налагодження кооперації між країнами, незалежно від розбіжностей щодо політичних чи інших питань. Одним з факторів, що впливає на потребу нарощування експортно – імпортних операцій можна вважати амбітну ціль австрійського уряду перейти до нейтральних показників викидів вуглецю у 2024 році. Енергетичний сегмент країни буде базуватись на використанні “зеленого” водню й нових шляхів поставки енергоресурсів [5]. Підтримка австрійським урядом проекту “Північний потік – 2” очевидна, оскільки найбільша компанія країни ОMV входить до числа його інвесторів. За словами Себастьяна Куца: “маршрути зроблені так, як повинно бути”, і новий газопровід “забезпечує нас безпечними, сучасними маршрутами”. Слід зазначити, що Себастьян Куц був єдиним представником з нинішніх лідерів країн Європейського Союзу.
Новий виток відносин між офіційною Москвою і Європейським Союзом з’являється в екологічній повістці. Президент Володимир Путін оголосив наміри знизити накопичений обсяг чистої емісії парникових газів, в порівнянні з Європою, за наступні 30 років. Крім цього, звернув увагу на важливість використання природного газу в перехідному періоді декарбонізації та його чистоту в порівнянні з іншими вуглеводнями. В цьому контексті російський лідер піддав критиці США за неекологічні методи добування газу [5].
Як відомо, в кінці 2019 року, Євросоюз розпочав програму “Green Deal”. Безумовно, це найбільший в історії проект перебудови економіки Європи, а саме її декарбонізації протягом наступних 30 років. Він передбачає відмову від використання традиційного палива (вугілля, нафта, газ) з метою перетворення європейського континенту в перший кліматично нейтральний, за рахунок використання відновлювальних джерел енергії та екологічних технологій виробництва, наприклад – «зеленого» водню. Серед країн ЄС, які вже оприлюднили свої водневі стратегії, є Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Португалія та Іспанія.
Німеччина має намір посилити роль відновлювальних джерел енергії, відмовившись від використанні вугілля. Досягнення поставленої цілі потребує достатнього ресурсного забезпечення у вигляді природного газу на перехідний період, а далі – водню. При цьому, видання Deutsche Welle зазначає, що за результатами досліджень вчені Інституту з вивчення економіки енергетики при Кельнському університеті (Energiewirtschaftliches Institut, EWI) і експерти берлінського Фонду науки і політики (SWP) констатували нестачу власних ресурсів для створення водневої економіки [6]. Існує висока вірогідність закріплення за Німеччиною статусу найбільшого споживача російського газу. Для офіційного Берліну функціонування “Північного потоку – 2” має стратегічне значення, оскільки, крім необхідного в перехідний період об’єму блакитного палива, отримуються дивіденди в кліматичній політиці. Адже використання газу більш екологічніше за вугілля чи мазут.
Введення в експлуатацію “Північного потоку – 2” має вагомі ризики для України, а саме:
- припинення поставок природного газу з території Росії;
- щорічні фінансові втрати близько 2 млрд. доларів надходжень до бюджету [7];
- розширення військової операції Росії з території Донецької і Луганської області, ескалація конфлікту;
- додаткові витрати на утримання ГТС з вірогідністю перетворення в неефективний та збитковий актив;
- підвищення вартості газу для населення;
Відстрочка для їх мінімізації поки що забезпечується підписаним за участі представника ЄС 30 грудня 2019 року пакетом документів між “Нафтогазом” і “Газпромом”. Діючими домовленостями передбачено [8]:
- 5 років транзиту газу;
- обсяги транзиту складають 65 мільярдів кубів у 2020 році та по 40 мільярдів кубометрів упродовж 2021-2024 років за умови конкурентного тарифу;
- виплата російською стороною близько 3 мільярдів доларів за рішеннями Стокгольмського арбітражу для компанії “Нафтогаз”;
- відмова “Нафтогазу” від нових претензій та відкликання позову проти “Газпрому” на суму 12,25 мільярдів доларів;
- відмова України від штрафу “Газпрому” на 7,4 мільярда доларів.
Таким чином, досягнуті домовленості забезпечують короткострокові фінансові надходження, функціонування ГТС та виконання обіцянки уряду про фіксовану ціну на газ для населення. Також задіяний принцип “качай або плати”, відповідно до якого “Газпром” повинен оплачувати заброньовані потужності незалежно від фактичних обсягів прокачування його газу.
Крім «Північного потоку – 2» Російська Федерація вже використовує 5 газогонів в обхід території України (зображення 1).
Примітка – створено за технологією OSINT (Open source intelligence)
Найбільша проектна потужність припадає на два «Північні потоки», що проходять через Балтійське море і сумарно складає 110 млрд. куб. м.. Два газопроводи по дну Чорного моря спроектовані на транспортування 48 млрд.куб.м. Сухопутна газова інфраструктура може постачати країнам Європи 38 млрд.куб.м – крізь магістралі Ямал-Європа на території Республіки Білорусь. Загальна проектна потужність обхідних газогонів становить 202 млрд.куб.м. Враховуючи відновлення економічного розвитку країн Європи після спровокованої пандемією COVID-19 кризи можна з високою вірогідністю прогнозувати повернення до споживання об’єму в 192,9 млрд.куб.м. російського газу. За таких умов Росія може повноцінно забезпечувати поставки блакитного палива, використовуючи газові магістралі, що проходять в обхід території України. Крім того, на основі фактичних показників постачання газу за 2020 рік через «Північний потік», доцільно передбачити можливу різницю у 7,6% в бік збільшення від зазначеної проектної потужності для всіх російських газогонів. У такому разі, загальна розрахункова потужність збільшиться до 217,3 млрд. куб. м., що дозволить Росії транспортувати газ без задіяння української ГТС навіть при зрості попиту в Європі на 12,5%. Для України це загрожує високовірогідним припиненням подачі гарантованих об’ємів після 2024 року.
Фактичне завантаження української ГТС транзитним російським газом у 2020 році менше від визначеного в українсько-російському контракті і складає 55,8 млрд. куб. м., ставши найменшим показником за останні 30 років. Заявлений об’єм на наступні 4 роки покриває лише базові потреби ГТС в підтриманні її роботи – система працює менш ніж на 30%. Однак її максимальна проектна потужність розрахована на 145 млрд.куб.м на рік, що складає близько 80% всього європейського експорту від «Газпрому». За словами очільника Оператора ГТС України С. Макогона доведеться поетапно відмовитися від 60-70% потужностей, бо вони не використовуються [9].
Втім шанс зберегти українську ГТС все ще залишається. В реаліях трансформації шляхів транспортування енергетичних ресурсів українська ГТС може мати потенціал для забезпечення національної безпеки. Наявність підземних сховищ газу та низька вартість зберігання може дозволити трейдерам балансувати поставки. Також зберігається вірогідність отримання більшого обсягу ніж 40 млрд. куб. м в період до 2024 за рахунок збільшення попиту в Німеччині. Крім цього, існує вірогідність транспортування газу по підвищеному тарифу за рахунок впливу кліматичних умов на європейські підземні сховища газу.
Ще у 2002 році одним із варіантів розвитку вітчизняної ГТС було створення на її базі міжнародного консорціуму, для чого був підписаний меморандум про його створення за участі Німеччини, Росії і України, але подальшого розвитку не відбулося. До речі, про це згадав президент Росії Володимир Путін під час Петербурзького міжнародного економічного форуму. Однак, акцент був зміщений на період президентства Віктора Ющенка і проблеми з поставками газу [5]. В такий спосіб російський президент намагається створити для України образ ненадійного партнера з наявністю високих ризиків по відношенню до Європейських країн.
Слід зазначити, українські партнери внесли правки до газової директиви Європейського Союзу, відповідно з третім енергетичним пакетом ЄС. Проект “Північного потоку – 2” підпадає під нові антимонопольні правила, а значить може бути заповненим лише на 50% від однієї газопостачальної компанії [10].
Головним механізмом впливу на реалізацію “Північного потоку – 2” були санкції проти компаній, що прокладають газопровід. Однак, заява президента США Джозефа Байдена про відмову їх продовження демонструє наявність консенсусу з Німеччиною. Офіційний Берлін вважає “Північний потік-2” ключовою інфраструктурою для німецького і європейського енергопостачання. Водночас, Німеччина активно сприяла переговорному процесу по підписанню українських газових контрактів на 2020-2024 роки. Видання Handelsblatt, з посиланням на власні джерела, вказало на обговорення урядом США та Німеччини питання по збереженню транзитних можливостей України [11].
На даний час існує вірогідність запровадження санкцій ЄС щодо поставок газу з Республіки Білорусь. В такому разі це може збільшити транзит через українську ГТС. Очевидно, що додаткова прокачка до 33 млрд. куб. газу принесе Україні потрібні фінансові дивіденди і покращить стабільність.
Для комплексного бачення ситуації не варто забувати про нашого західного сусіда – Польщу. Задля своєї енергетичної безпеки Польща заручилась фінансовою підтримкою країн Євросоюзу у розмірі 215 млн. євро на будівництво газопроводу Baltic Pipe, який можна використовувати в різних напрямках подачі [12]. Україна могла б долучитись до цього амбітного проекту через так звану “Ініціативу трьох морів”.
“Ініціатива трьох морів” була започаткована в 2016 році за підтримки США, які зацікавлені у збереженні обсягів поставок скрапленого газу до Європи та відповідно заміщення російського блакитного палива. До неї входять дванадцять країн Центрально-Східної і Південно-Східної Європи — Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чеська Республіка, Словаччина, Угорщина, Австрія, Словенія, Хорватія, Румунія і Болгарія. Всі ці держави-члени Європейського Союзу розташовані між Балтійським, Адріатичним і Чорним морями, що є транспортними шляхами для поставок газу з США та країн Перської затоки. На етапі створення ініціативи Україна не скористалася можливістю приєднатися до неї, хоча відповідне запрошення українська влада отримала. Зараз же стати учасником «Тримор’я» не будучи членом ЄС нашій країні буде набагато складніше.
На думку аналітиків з німецького Фонду науки і політики (SWP) завдяки інвестиційному фонду «Ініціативи трьох морів», обсяг коштів якого зараз становить понад 1 млрд євро, а також зважаючи на фінансові і політичні зобов’язання США, від яких, скоріш за все не відмовиться адміністрація Джозефа Байдена, робота «Ініціативи трьох морів» буде стабільною і користуватиметься попитом. Рушійною силою ініціативи вважається Польща [13]. Динаміці українсько-польських відносин сприятиме будівництво газового інтерконнектора Германовичі (Польща) – Більче-Волиця (Україна), який є частиною запланованого газопроводу Baltic Pipe. Також, підписана в 2019 році угода між Україною, Польщею та США про співпрацю в газовій сфері може забезпечити 6 млрд. куб. м. газу вже у цьому році [14].
Певних змін у ситуації з Північним потоком-2 багато хто очікував за результатами переговорного процесу між США і Росією, оскільки 16 червня відбулась зустріч президентів Джо Байдена і Володимира Путіна. Піврічний досвід діяльності адміністрації американського президента часто свідчив про доволі стриманий дипломатичний і протокольний підхід до зустрічей такого характеру – принаймні у публічній площині. Ця зустріч не стала виключенням, а тема «Північного потоку» лишилась без змістовного публічного обговорення.
Аналіз поточної ситуації дає підстави для наступних рекомендацій.
1. Збільшувати видобуток власного газу, що за оцінками фахівців можливо забезпечити в Україні. У 2016 році уряд затвердив Концепцію розвитку газовидобувної галузі, що передбачала збільшення видобутку газу в Україні до 27,6 млрд кубометрів у 2020 році. Україні для забезпечення власних потреб достатньо 33,8 млрд. кубометрів [15]. За результатами виконання Концепції рівень власного видобутку в 2020 році зупинився на позначці в 14,6 млрд куб. м. [16].
2. Створити з міжнародними партнерами механізми гарантій забезпечення національної безпеки України. В першу чергу це стосується транспортування не менш ніж 40 млрд. кубометрів на рік для забезпечення функціонування української ГТС. Для цього Україні необхідно вдатись до всіх зусиль з метою приєднання до «Ініціативи трьох морів», як платформи співпраці з країнами Європи та запропонувати партнерам, зокрема використання системи підземних газових сховищ. Доцільно розробити стратегію долучення до вказаної ініціативи та її проектів. Залучення альтернативних шляхів поставок газу в поєднанні зі створенням газового консорціуму, про який йшла мова ще у 2002 році, підвищує вірогідність перетворення України в газовий хаб.
3. Розробити інвестиційні проекти під модернізацію ГТС з урахуванням курсу ЄС на кліматичні зміни і використання відновлювальних джерел енергії, в тому числі можливостей виробництва та зберігання водню. На сьогоднішній день погоджений проект вартістю 25 млн. EUR [17], в якому беруть участь Siemens Energy і українська енергокомпанія ДТЕК. Крім цього, Україна може виступити одним з постачальників водню відповідно до Європейської стратегії розвитку водневої енергетики. У доповіді “Енергетична дипломатія ЄС – зростаюче значення і переорієнтація в умовах нової ери”, підготовленої групою експертів берлінського Фонду науки і політики (SWP), зазначається перспектива заповнення ГТС і сховищ воднем [18].
Список використаних джерел:
- Global Energy Review 2021 URL:https://www.iea.org/reports/global-energy-review-2021
- Газопровід TANAP підключили до газотранспортної системи Європи URL:https://lb.ua/world/2019/11/30/443615_gazoprovod_tanap_podklyuchili.html
- США можуть збільшити постачання скрапленого газу до Європи в 5 разів URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/11/4/7197220/
- Путин объявил о завершении укладки труб по первой нитке “Северного потока 2” URL:https://www.interfax.ru/business/770604
- Выступление Владимира Путина на пленарной сессии ПМЭФ-2021. URL:https://www.youtube.com/watch?v=ACwhq9ab1oM&t=1612s
- Водород и геополитика: что бум H2 в Германии мог бы означать для России URL: http://surl.li/wevc
- “Руководство Украины уже не зависит от воли Москвы в газовом вопросе”. Большое интервью с главой “Нафтогаза” URL:https://www.naftogaz.com/www/3/nakweb.nsf/0/24AEDEE234F11D73C22586B2003F4B37?OpenDocument
- Протокол встречи представителей Европейского Союза, Украины и Росийской Федерации, а также компаний этих стран. URL:https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/17-prezentation-2019/12.2019/protokol.pdf
- Аналітична розмова: Сергій Макогон, генеральний директор Оператор газотранспортної системи України URL:https://tsoua.com/news/analitychna-rozmova-sergij-makogon-generalnyj-dyrektor-operator-gazotransportnoyi-systemy-ukrayiny/
- России не удалось вывести Северный поток-2 из-под правил газовой директивы ЕС URL:https://biz.liga.net/ekonomika/tek/novosti/rossii-ne-udalos-vyvesti-severnyy-potok-2-iz-pod-pravil-gazovoy-direktivy-es
- Северный поток-2: США выдвигают Германии условия об отказе от санкций URL: https://www.handelsblatt.com/politik/deutschland/transatlantischer-konflikt-nord-stream-2-usa-stellen-deutschland-bedingungen-fuer-sanktionserlass/26872184.html?fbclid=IwAR2ZQtzJ4C-uhbxmMrxT7beLQyMHQC53tTkEkvCZtD_M1z8AgqyshRCdvpU&ticket=ST-12229106-JUEtsL3xsMgl4XIkXUlE-ap2
- ЄС призначить 215 мільйонів євро на газопровід Baltic Pipe URL:http://archiwum.polradio.pl/5/38/Artykul/402973
- Инициатива трех морей: экономическое сотрудничество в геостратегическом контексте URL:https://www.swp-berlin.org/publikation/die-drei-meere-initiative-wirtschaftliche-zusammenarbeit-in-geostrategischem-kontext/
- Україна, Польща і США підписали газову угоду: мета – знизити залежність від РФ URL:https://www.epravda.com.ua/news/2019/09/1/651146/
- Про схвалення Концепції розвитку газовидобувної галузі України URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1079-2016-%D1%80#Text
- Підсумки програми 20/20 URL:https://iclub.energy/program2020_analytics
- ДТЕК і Siemens за підтримки урядів узгодили водневий проект на EUR 25 млн у Маріуполі URL:https://ua.interfax.com.ua/news/greendeal/731349.html
- Green Deal: ЄС робить ставку на Україну та Росію URL:https://www.dw.com/uk/green-deal-yes-robyt-stavku-na-ukrainu-ta-rosiiu/a-54264161
Відповідальні за підготовку аналітики: Вікторія Вороніна, Святослав Рубан