Вадим Черниш ефірі телеканалу «Україна-24»: ефективного контролю за порушенням домовленостей про припинення вогню поки немає.

Чи дотримуватимуться обидві сторони домовленостей про повне припинення вогню на Сході України? Хто і як це контролюватиме? Хто контролюватиме зону розмежування після розведення військ? Чи допоможе міжнародний миротворчий контингент врегулювати ситуацію на лінії розмежування? Про це Вадим Черниш, ексміністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, голова Керівної Ради Центру “СЕНСС” говорив в ефірі програми «Реальна політика з Євгеном Кисельовим» на каналі Україна-24.

Чи вдасться реально забезпечити припинення вогню?

По-перше ще не створено той механізм реагування на порушення режиму припинення вогню, про який зазначає у своїй заяві спецпредставник ОБСЄ у Тристоронній контактній групі. На цей момент такі питання контролюються Спільним центром з координації та контролю (СЦКК). Цей Спільний центр раніше функціонував за участі російської сторони. Тоді було зрозуміло: на горі цієї піраміди командного ланцюжка є військові РФ, які у випадку порушень чітко впливали можливість дисциплінарної відповідальності тих, хто там у їх підпорядкуванні знаходився. В публічній заяві за результатами засідання ТКГ записано, що буде створено певний механізм контролю. Той механізм, що існує зараз працює у повідомленнях, дзвінках, електронних листах тощо. Проте ефективного контролю за механізмом порушення домовленостей все ще немає і невідомо чи буде такий механізм побудовано.

Можна стверджувати, що домовленість про припинення вогню знизить інтенсивність бойових дій, але повністю говорити про їх припинення не можна, оскільки механізм контролю для мене не зрозумілий і взагалі не зрозуміло як він буде працювати. Це перше. Друге, чому я скептично до цього ставлюсь, тому що насправді навіть розуміння того, що це – припинення вогню чи мир, про який говорять політики – оцінюється усіма людьми по-різному. Наприклад, просто відсутність стрільби – це добре, бо відсутні смерті, поранені, страждання мирного населення, але це не є політичним врегулюванням конфлікту. Такий стан іноді є просто заморожуванням конфлікту. Тобто, наприклад, політично конфлікт не вирішується тривалий час, при цьому немає стрілянини і європейські партнери заспокоюються зазвичай, як свідчить практика інших заморожених конфліктів. Потім конфлікт через деякий час може загостритись, як у випадку Вірменії та Азербайджану, або залишитись в тому ж стані – як у випадку Придністров’я. Наступним етапом може бути нормалізація економічних відносин, зведення до нуля усіх обмежувальних заходів, якщо такі є. І далі – відсутність політичного врегулювання взагалі.

У разі імплементації домовленостей про припинення вогню повністю, не будуть гинути люди, менше буде страждати мирне населення – і це добре, в цьому, безперечно, Україна зацікавлена. Однак це не говорить про те, що у широкому сенсі конфлікт буде вирішено.

Хто контролюватиме 4-кілометрову зону після розведення військ?

Нинішні домовленості ідуть у «пакеті» з так званим «розведенням військ», яке обговорюється і має бути імплементовано за результатами Нормандської зустрічі у грудні минулого року. Про що йде мова? Про те, що на два кілометри від лінії зіткнення будуть відведені військові підрозділи. Таким чином, виходить чотирикілометрова зона впродовж лінії, це площа майже Києва, де можуть знаходитись лише представники Спільного Центру координації і контролю (СЦКК). Але у цьому центрі вже немає російських військових, однак є представники ОРДО і ОРЛО. СЦКК – це військові, які разом з ОБСЄ мають моніторити ситуацію і єдині матимуть доступ у цю чотирикілометрову зону, якщо таке розведення військ буде по всій лінії. Таким чином, це підштовхує до того сценарію, про який Росія раніше заявляла: запровадження патрулів чи-то розміщення військ ООН, миротворців, спостерігачів, військової поліції, контингента ОБСЄ тощо саме вздовж лінії розмежування. Якщо ми хочемо досягнути політичної мети, а не лише припинення вогню, то важливо домогтися виведення усіх озброєних підрозділів з території окремих районів Донецької і Луганської областей. А це якраз глухий кут.

Щодо розміщення миротворчого контингенту: це глухий кут чи вихід?

На думку Вадима Черниша, в цьому напрямку треба було діяти активно і продовжувати темп, який був взятий раніше. Влада на рік від цієї теми відійшла, тепер намагається до неї повернутись, а це майже починати все з початку. Іноді не зрозуміла тактика: різні заяви роблять представники влади і потім з’ясовується, що про таку позицію України не знають наші міжнародні партнери. І це дуже погано, тому що я думаю, якщо мова йде про перегляд Мінських угод, такі заяви мають бути підтримані усіма партнерами, плюс не варто забувати, що для цього потрібне рішення ООН, оскільки чинний Комплекс заходів з їх виконання схвалений Радбезом ООН і Росія має там право вето.

Як домогтися перегляду Мінських угод?

Весь світ зараз каже, що Мінські угоди усі мають імплементувати, про це заявляють міжнародні партнери, ООН, а Україна заявляє: треба їх переглянути. Так, їх треба переглянути, але для цього необхідна велика дипломатична робота, щоб Росія не блокувала це рішення. І з цим пов’язане друге питання щодо Мінських угод – а чи будуть сторонами наступних угод між Росія і Україна? Чи наступні будуть такі ж, які є по Грузії, Придністров’ю, між урядом Молдови та невизнаними лідерами Придністров’я, між Грузією та лідерами територій, які від Грузії від’єднанні силовим шляхом. Як має бути? Має бути «дорожня карта», про яку говорили півтора роки. Миротворчий контингент ООН, військовий і не тільки, має йти, треба вводити тимчасові адміністрації.

Про склад тимчасових адміністрацій

Тимчасові адміністрації – питання дуже важливе в цивільному управлінні окупованими територіями. Вони мають перейняти функції усіх цих «пушиліних», «державних рад» і подібних квазідержавних органів.

Тимчасові адміністрації формує ООН, звичайно під час їх формування є певна можливість блокувати представників окремих країн, оскільки за загальним принципом це мають бути нейтральні люди, а не представники зацікавлених сторін.

Місцеві вибори в Україні як ще одна можливість отримати контроль над Україною

По-перше, тактична можливість впливати на Україну відкривається у зв’язку з місцевими виборами. Я думаю зараз буде зроблено усе, щоб на місцевих виборах, які відбудуться восени, проросійські сили отримали контроль в найбільш вразливих регіонах Півдня та Сходу України. Це буде розглядатися як тактичний шанс знову впливати на політику в Україні – тепер через певні механізми місцевого самоврядування.

По-друге, Донбас потрібен РФ як важіль впливу, адже мета –  впливати на всю Україну. Якщо мета Росії – не врегулювання ситуації на Сході України, а вплив на всю Україну та ще й на міжнародних партнерів через цей механізм, – то з точки зору логіки російської еліти неправильно цей важіль зараз відпускати. Плюс ці важелі можуть бути різними. Наприклад з аналогічною метою у Молдові намагалися побудувати асиметричну федерацію, де один маленький регіон може блокувати усі рішення усієї Молдов. Або може бути використано чимало механізмів для того, щоб аналогічна «чорна діра», якою довго було Придністров’я, утворилась і на Донбасі. Власне, з різних джерел надходить інформація, що там і так зараз економічна «чорна діра», доволі багато європейських злочинних угруповань задіяні на схеми сірійські, кримські та східні. І плюс, від реваншистських настроїв повернення впливу Росії у межах колишнього СРСР ніхто у Росії не відмовився, навіть потенційні наступники Путіна. Вони дотримуються тієї ж ідеології, тих же цілей.

Щодо санкцій проти Росії

Тиск санкційний працює, але не достатньо. Його треба збільшувати,  і якщо не виконала Росія щось, то такий тиск треба посилювати. Однак деякі європейські політики дотримуються позиції щодо послаблення тиску, якщо РФ щось виконала. Таку ситуацію наша дипломатія має змінити у ставленні Європи, навіть є документи Єврокомісії щодо принципів стосунків з Росією, задекларовані спеціально. Ось це має працювати. Для цього потрібні дипломатичні зусилля.

Плюс ми бачимо, що політика у Чорноморському регіоні дуже нестабільна. І тут Крим і Донбас, мілітаризація, посилення позицій військових у цьому регіоні точно має викликати занепокоєння у США та союзників по НАТО. Баланс сил в цьому регіоні може бути досягнуто з використанням потенціалу України. І ми бачимо зараз і допомогу в посиленні катерами, засобами берегової оборони України з допомогою наших союзників. Тобто це велика геополітична гра і звичайно у ній Путін не збирається на сьогоднішній момент поступатись.

Зараз світ зіштовхнувся з ситуацією, коли один з постійних членів Радбезу ООН через певні механізми дестабілізує ситуацію, допускає акти агресії, веде гібридну війну з країною, яка намагається знайти захист правовими методами. В даному випадку виходить, що у владі в Росії зараз люди, з якими правова війна не ефективна. Росія «розпалила багаття» по всьому світу, і всюди це зачіпає союзників – Сирія, Лівія, Венесуела, Афганістан, країни Кавказу та в інших держав. Хоча можна об’єднати зусилля по всебічній  протидії РФ для цього можна використати час, тиск, питання нафти і газу, я маю на увазі ціновий і не ціновий вплив.

Взагалі для вирішення конфлікту необхідно діяти за принципом чотирьох «Т» – Trust, Talk, Time Truсе (довіра, переговори, час, перемирие) – це все треба робити у певній послідовності та їх комбінаціях. Я вважаю, що перемовини потрібні, перемир’я потрібне підтримка союзників потрібна. Ось довіра найбільш проблемне питання зараз. Довіри немає, тому ні один експерт, ні один політик зараз не вірить в те, що будуть ефективними і угоди про припинення вогню, і взагалі урегулювання політичне.

Ми колись  проводили невелике опитування тих, хто перетинає лінію розмежування. Це більше схоже на фокус групи певні, то багато хто, якщо не боялися, то казали що так, ми готові жити у демократичній українській державі.

Ситуація із захопленням заручників у Луцьку показала кризу елементів системи – профілактики і протидії

Вадим Черниш, голова Керівної Ради Center for Security Studies CENSS в ефірі телеканалу “Прямий” про ситуацію із захопленням заручників у Луцьку.

Головне з інтерв’ю

– Особа, що захопила заручників у Луцьку мала вогнепальну зброю – автоматичну, ймовірно бойові гранати, що є свідченням високого рівня небезпеки для життя людей.

– Під час проведення спецоперації варто утримуватись від коментарів, які могли б зашкодити заручникам чи правоохоронцям.

– Такий випадок показує кризу багатьох елементів системи – протидії, профілактики. Зокрема, якщо людина має судимість, то в залежності від того чи погашена вона чи ні, є визначені державні органи, що мають наглядати за такою людиною. Це може бути адміністративний нагляд, діяльність органів пробації. Всі відхилення від нормальної поведінки мали б фіксуватися відповідними органами і вживатись заходи.

– «Lone-wolf terrorist” (терорист-одинак), у 40% яких за статистикою спостерігаються ментальні проблеми. Очевидна проблема моніторингу людей з такими відхиленнями, особливо в період впровадження реформи системи психіатричної допомоги.

– Проблема доступу до зброї. Де людина взяла автоматичну зброю? Треба досліджувати походження такої зброї – як автоматична зброя потрапляє до людей з ймовірними судимостями та психічними проблемами

– Ситуація в Луцьку показує, як фактично працює правоохоронна система у разі захоплення заручників або нападу. В Україні були випадки, коли за один день фіксувались десятки повідомлень про замінування, і наші правоохоронні органи на них реагували. Потім з’ясувалось, що переважна більшість дзвінків відбувалась з території РФ, і таким чином “тестувалась” наша система реагування на подібні ситуації.

– Майже 40 років тому Брайан Дженкінс сказав, що тероризм – це театр. Він направлений на глядачів. У цьому випадку використовуються медіа – традиційні, соціальні, які поширюють інформацію. Той, хто готується до теракту, дивиться як працює система в подібних ситуаціях, і може використати це під час планування терактів. Якщо система дає збій і такий збій в подальшому не виправляється, то це обов’язково буде використано тими, хто спостерігає як діють терористи. Тобто зараз частина людей, які умовно схильні до терористичної діяльності, а також спецслужби інших держав, дивляться як працює наша правоохоронна система і наші органи.

«Гуманітарна допомога» Росії, або що роблять російські військові в Європі

На початок травня 2020 року Російська Федерація знаходиться на шостій позиції серед країн світу за кількістю інфікованих на COVID-19, що налічує 155 тисяч. Щоденно кількість хворих в РФ збільшується на 10,5 тисяч осіб, проте в цей складний для країни період замість того, щоб спрямувати всі ресурси на допомогу власному населенню, російська влада вирішує взяти на себе роль «рятівниці Європи».

Російська Федерація організовує та проводить на території європейських країн так звані «гуманітарні операції» силами та засобами підрозділів її збройних сил, метою яких, нібито є боротьба із коронавірусною інфекцією. Справжня ж мета таких операцій, насправді, полягає в іншому. Детальніше

Як США та Саудівська Аравія переграли Росію на нафтовому ринку

Опубліковано Інформаційним агентством “Інтерфакс-Україна” 13 квітня 2020 року.

 

У зв’язку із поширенням COVID-19 в світі намітилися стійкі тенденції щодо зменшення попиту на нафту. Основними причинами стали поточне та прогнозоване зменшення ВВП серед країн світу.Почали діяти обмеження в переміщенні людей по всьому світу, ділові та приватні поїздки, в тому числі і туристичні, майже припинено. Також обмеження на переміщення транспортом було введено і всередині багатьох країн. За окремими оцінками близько 40 відсоткам населення світу рекомендовано обмежити перебування за межами свого житла.

Детальніше

Російська дезінформація щодо коронавірусу – повторення радянських тез про СНІД

В той час як вчені намагаються розробити вакцини проти коронавірусу та зрозуміти як його подолати, російські ЗМІ та фабрики ботів проводять цілеспрямовану кампанію, намагаючись переконати світ: коронавірус спеціально створили американські вчені. «Мовляв, це один з видів зброї, розроблений НАТО. Усі фейкові новини будуються за одним шаблоном: вірус – розробка американських учених, спрямований на лідерство США у світі. Насправді, ж в них «зашиваються» меседжі, спрямовані на дестабілізацію ситуації в США та ЄС, а Україні вже не перший рік намагаються “прив’язати” статус «failed state» (держави, що не відбулась)»,  зазначає Вадим Черниш, голова Керівної ради Центру безпекових досліджень СЕНСС. Детальніше