Окрім інтересів особистісних, існують ще й національні інтереси, до яких відноситься державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, безпечні умови життєдіяльності громадян тощо. Хто їх має захищати? Одні вважають, що це справа виключно спеціально створених із цією метою державних органів. Інші ж упевнені, що громадяни також мають право і повинні брати участь у цьому процесі.
Про це розмірковують автори статті «Вогнепальна зброя у цивільного населення: потенційна загроза національній безпеці чи запорука стійкого суспільства» Вадим Черниш, голова Керівної ради СЕНСС та Вікторія Вороніна, виконавчий директор СЕНСС. На підставі аналізу нормативних актів вони обгрунтовують думку, що не лише сили безпеки і оборони, але і цивільні особи можуть брати участь у захисті національних інтересів. Автори статті також наводять можливі форми залучення озброєного цивільного населення до національного спротиву. Зокрема озброєні цивільні можуть бути ефективно долучені до дій спротиву у своєму або ворожому тилу. У своєму тилу – це протидія озброєним прихильникам країни-агресора, диверсійним групам противника та навіть легкоозброєному десанту. На окупованих територіях цивільне населення може бути долучене до озброєного спротиву окупанту.
Перша і головна умова долучення цивільного до захисту національних інтересів полягає в тому, чи зацікавлена в цьому держава взагалі. І якщо держава зацікавлена у залученні цивільного населення до захисту від озброєного ворога, то необхідною стає наявність у такого населення вогнепальної зброї. Але при цьому чи готова держава дозволити своїм громадянам масово легально володіти вогнепальною зброєю?
Противники лібералізації володіння зброї цивільними особами наголошують, що широке розповсюдження зброї приведе до зростання злочинності та кількості насильницьких злочинів. А міністр внутрішніх справ при цьому наводить дані, згідно з якими «в українців на руках може бути від мільйона до п’яти мільйонів одиниць трофейної зброї». Що робити з ситуацією, якої неможливо уникнути, і як урівноважити різні думки з приводу володіння вогнепальною зброєю цивільним населенням на користь національним інтересам?
Автори статті приходять до висновків, що Україна потребує негайного формування державної політики щодо обігу зброї, яку слід розглядати з урахуванням нинішніх загроз національній безпеці, а також потенційних загроз у післявоєнний період. Формування такої державної політики потребує попередніх глибоких фахових дискусій, політичних дебатів, соціологічних досліджень та вивчення досвіду інших країн.
Врахування результатів від попередніх зусиль визначить зміст державної політики щодо обігу зброї, зробить зрозумілою діяльність органів влади, буде відповідати принципам демократичного врядування, сприятиме захисту національних інтересів України.
Ознайомитися з повним тектом статті можна тут: http://perspectives.pp.ua/index.php/sn/article/view/11427
Джерело фото: The Center for American Progress