Представляємо вашій увазі есе Діхтярука Максима, студента магістратури за спеціальністю «Право» КНУ ім. Тараса Шевченка*. Зі своїм есе студент посів третє місце в конкурсі. Нагадаємо, з 11 жовтня по 8 листопада 2024 року проходив конкурс студентських есе на тему «Право на вільне володіння та носіння вогнепальної зброї: чи виграє українське суспільство?». Конкурс організований Центром безпекових досліджень «СЕНСС» та Навчально-науковим Інститутом права Київського національного університету імені Тараса Шевченка у рамках Проєкту «Підтримка України у протидії ризикам розповсюдження стрілецької зброї та легкого озброєння внаслідок агресивної війни Росії». Цей проект реалізується Центром безпекових досліджень “СЕНСС” та Small Arms Survey (Швейцарія) за фінансування Уряду Німеччини.
Introductio.
Питання права на вільне володіння та носіння вогнепальної зброї знаходиться на одній площині з питанням легалізації проституції та легалізації медичних засобів природнього походження, що в народі називають “легкими наркотиками”. Verdictum – так виграє.
Justificatio.
Філософське питання потребує філософських роздумів, тому оперуватиму особистими роздумами на основі вчення Джона Лока – право на самооборону є природним, як і право на життя. Але саме право на зброю вимагає зрілого суспільного договору, що регулює питання, як ця зброя може використовуватися для забезпечення суспільного блага, а не для особистої вигоди чи помсти.
Людина, що володіє зброєю, має не лише фізичну силу, але й моральний обов’язок уникати зловживання правом. Свобода, яка спирається на насилля, є оманливою, бо справжня свобода – у відмові від зайвого насильства та у вмінні вберегти мир. Проте, право на володіння зброї передбачає не принцип самозахисту, а метод стримування. Право громадян на озброєння може відігравати вирішальну роль у зупинені терактів та цивільного захисту суспільства.
Один із яскравих прикладів – штат Техас, США, де спроба теракту була зупинена завдяки тому, що озброєні громадяни змогли миттєво відреагувати на загрозу. У грудні 2019 року терорист спробував здійснити напад на церкву у Вайт-Сеттлменті. Нападник відкрив вогонь, але один із членів громади, що перебував на богослужінні, вистрілив у нього та зупинив напад ще до того, як злочинець зміг завдати значної шкоди. Цей випадок отримав широкий розголос і є вагомим аргументом на користь легалізації вогнепальної зброї. Завдяки праву на самозахист, вдалося уникнути масових жертв.
Цей випадок контрастує з іншими терактами в країнах, де доступ до зброї суворо обмежений. У багатьох таких ситуаціях терористи мають змогу тривалий час чинити смертельну шкоду, перш ніж їх зупинять представники органів правопорядку. Суть полягає в тому, що наявність законно озброєних громадян може зробити різницю між значними втратами та успішним попередженням злочину.
Легалізація зброї дає громадянам можливість захищати себе і своїх близьких у критичних ситуаціях, коли рахунок йде на секунди. Техас є одним із прикладів того, як обізнаність та підготовка населення, що має доступ до зброї, можуть зробити суспільство безпечнішим. Замість того, щоб створювати простір для безкарних дій терористів, легалізація зброї надає громадянам інструмент для негайного захисту.
Держава, що дає своїм громадянам право на зброю, повинна перш за все навчити їх мистецтва жити в мирі. Бо, коли зброя в руках багатьох, небезпека не в ній, а в людях, що не розуміють, що сила — це тягар відповідальності.
Візьму авторський відхід, та за аналогією наведу приклад іншого, не менш важливого права – права на щасливе та здорове життя, яке досліджувалося в Канаді.
Канада проявила себе як прецедентальна держава, що йде на крок попереду інших держав у сфері захисту людських прав. Для прикладу наведу рішення суду R. v. Parker (Ontario Court of Appeal) – де громадянин Канади Терренс Паркер – хворий на епілепсію з дитинства (мав часті приступи, небезпечні для життя, які контролю без препаратів не піддаються). Пробував безрезультатне хірургічне втручання, препаратне лікування синтетичними засобами. Побачив, що природне інгаляційне вживання марихуани зменшує приступи та силу приступів епілепсії.
Так як в Канаді легалізації на медичний канабіс на той час не було – вирощував рослини дома для своїх медичних цілей. Парламент оголосив вирощування та зберігання марихуани незаконними – йому загрожувало ув’язнення. Проте в судовому процесі було встановлено дійсний факт, що жодні синтетичні аналоги не допомагали, тому судова система Канади звільнила Паркера від покарання. В наступному, цей прецедент вплинув на легалізацію медичного канабісу в медичних цілях, що в свою чергу є чудовим аналогом щодо питання легалізації вогнепальної зброї.
Для когось зброя потрібна для самооборони є нелегальною для володіння, для когось зброя потрібна для нападу, що легко отримується на “чорному” ринку. Відповідь проста – заборонене можливо отримати забороненим шляхом, то чому не легалізувати отримання зброї в цілях превентивного стримування?
Влада, як зброя, повинна бути спрямована лише для захисту, а не для поширення хаосу. Суспільство виграє лише тоді, коли кожен його член розуміє межі своєї свободи й відповідальності. Справжня міць – це контроль над собою, а не над зброєю в руках. Тому вважливо забезпечити легалізацію зброї разом з просвітництвом поваги до права на життя як пасивний захист, що може бути реалізовано активно у разі надзвичайної ситуації.
Інше питання – для легалізації зброї чинне законодавство потребує багатьох змін, чи варте воно – питання іншого дослідження.
*У цій публікації відображено винятково точку зору автора.
Джерело фото: Служба безпеки України