Держави, які розглядають можливість дозволити, обмежити чи активно використовувати приватні військові компанії (фірми), стикаються зі складним аналізом співвідношення можливих переваг та недоліків. Дискусія виходить за межі суто безпекових питань і охоплює економічні, політичні та стратегічні аспекти державної політики.
Аргументи на користь ПВК
Прихильники стверджують, що ПВК можуть бути цінним інструментом державної політики. ПВК дозволяють здійснювати проекцію національної сили за межами держави і потенційно протидіяти міжнародній діяльності ворогів та противників. В «реальній політиці» застосування ПВК за межами держави замість збройних сил або спецслужб знижує поріг для прийняття політичних рішень правлячими колами. Рішення державних органів про схвалення розгортання ПВК за кордоном або рекомендації укласти контракт із тим чи іншим клієнтом за межами держави можуть формально не фіксуватися або приховуватися грифами «таємно» або «цілком таємно». Отже, стратегічне залучення ПВК здатне просувати національні інтереси без прямої участі державних воєнних підрозділів та із застосуванням принципу «правдоподібного заперечення».
Прихильники ПВК вважають, що у певних обставинах приватні структури можуть працювати ефективніше за державні, особливо у кризових ситуаціях. Також, привабливою тезою в пост-конфліктних країнах є те, що багато ветеранів можуть знайти роботу у цій сфері. На думку прибічників ПВК відносно високий рівень доходу ПВК генерує значні надходження до бюджету.
Аргументи проти ПВК
Критики висувають низку суттєвих застережень. ПВК часто створюють відносно небагато робочих місць. Сектор асоціюється з ухиленням від сплати податків, відмиванням грошей, офшорною реєстрацією та корпоративними структурами, які покликані приховати власників і відповідальність. Ризик корупції — особливо у слабких або нестабільних державах — створює виклики для втягнення в корупційне коло чиновників та політичних діячів як в країнах проведення операцій так і в країнах резиденції ПВК. Опоненти також вбачають загрозу підриву державної монополії на легітимне застосування сили, що створює можливості поза межами демократичного контролю. Експерти нерідко наголошують на ризиках створення олігархічних «приватних армій», або паралельних силових структур, що можуть здійснювати політичний вплив всередині країни.
Додаткові ризики включають потенційне поширення стрілецької і легкої зброї (SALW), загрозу співпраці з організованими злочинними організаціями, зокрема щодо розподілу цінних природніх ресурсів, шкоду репутації держави та можливість покладання на державу відповідальності за можливі порушення міжнародного гуманітарного права і зловживання правами людини, скоєні приватними підрядниками.
Вибір політики
Для тих, хто формує державну політику, фундаментальне питання полягає не в тому, чи є ПВК апріорі “добром” або “злом”, а у тому, яким шляхом держава пройде цей стратегічний вибір. Держави, які відмовляються від ПВК часто зосереджені на ідеях концентрованої державної монополії на силу та контролю, причому не завжди демократичного над збройними силами, розвідкою та правоохоронними органами. Держави, які дозволяють створення та діяльність ПВК, повинні усвідомлювати чіткі нормативно-правові рамки, сектори та географічні зони або регіони світу де вони дозволяють працювати своїм ПВК, встановлювати механізми контролю та підзвітності, а також регламентувати їхню взаємодію з державними силами безпеки й оборони.
Таблиця 1
Регуляторна модель у випадку, якщо держава вирішує дозволити діяльність ПВК, може бути явною або неявної, або нерегуляторною, інколи навмисно (див. Таблиця 1). Вибір регуляторної моделі відображає фундаментальні держані рішення щодо управління, підзвітності та стратегічних пріоритетів. Явне регулювання прозорість і формальну підзвітність, але обмежує гнучкість у діях. Неявне регулювання балансує між формальною законністю та стратегічною гнучкістю завдяки юридичній невизначеності. Відсутність регулювання надає пріоритет «правдоподібній заперечуваності» та гнучкості держави, повністю усуваючи механізми формальної підзвітності. Кожна модель має власні компроміси між контролем держави, підзвітністю та стратегічною ефективністю.
Джерело фото: Anti Terror Academy