"СЕНСС" 18 Листопада, 2020 Коментарів немає

14 листопада 2020 року Голова Керівної ради СЕНСС Вадим Черниш в ефірі ТК “Прямий” у програмі “Анатомія тижня” з Валерієм Калнишем:

– поділився своїм баченням щодо результатів домовленостей Росії, Вірменії та Азербайджану,

– окреслив можливі сценарії поверення внутрішньо переміщених осіб на контрольовані Азербайджаном території,

– проаналізував результати переговорів політичних радників лідерів країн Нормадського формату,

– прокоментував пункти нещодавно оприлюденого плану Леоніда Кравчука для Донбасу,

– розповів про елементи перехідного правосуддя, які обов’язково мають бути впроваджені в Україні задля реінтеграції окупованих зараз територій частини Донецької і Луганської областей.

Викладаємо найцікавіше з інтерв’ю:

 

Про врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту

В ЗМІ дуже часто говорили про дві сторони конфлікту. Проте тут є ще один гравець – це РФ. Росія завжди має свої власні цілі, в цьому контексті їх було дві:

  • Отримати додатковий ґрунт для підсилення власного так званого «миротворчого» контингенту
  • побічна мета – зміна політичного режиму у Вірменії.

Це однозначно сценарій російських спецслужб і все про це свідчить, навіть результати домовленостей, досягнутих в ніч на 10 листопада .

Вірменський прем’єр-міністр Нікол Пашинян, коли прийшов на посаду, сказав про західну орієнтацію і почав змінювати пріоритетність роботи внутрішніх структур, в тому числі і структур безпеки. От наприклад, був затриманий голова Служби безпеки Вірменії, який був випускником вишу ФСБ. Перед тим було звільнення деяких людей, які з’явилися в 2000-х і проходили перепідготовку в ФСБ. Роберт Кочарян (президент Вірменії 1998-2008) двічі був заарештований Пашиняном, а Путін його вітав навіть під вартою.

Для РФ був ризик втратити з-під свого впливу Вірменію, тепер ризик цей набагато менший. Закріпилася Росія і також отримала «ground» у вигляді миротворців.

Загальна чисельність населення, яке проживало на території Нагорного Карабаху до останніх подій, переважно вірменське населення, 140 тисяч, за останніми даними 90 тис. полишили цю територію. Наприклад, Кельбаджарський район – це не район, що входить до Нагірно-Карабаської окупованої області, це район, окупований Вірменією раніше. Там як раз азербайджанські будинки були зайняті вірменським населенням, яке прийшло в ці райони. Тобто мова іде про те, що велика кількість переїде у Вірменію і їм необхідно буде там шукати знову домівки і чим займатися. Частина азербайджанського населення, яка вимушена була виїхати з тієї території, які зараз Азербайджан звільнив, буде повертатися. Що стосується вірмен, які полишили території після обстрілів, можливо вони повернуться до Нагірного Карабаху. Можливо там, де будуть так звані «російські миротворці», які гарантуватимуть безпеку, ще якась кількість вірменського населення залишиться. А в районах, що навколо і в районах, які безпосередньо дотичні до Вірменії, скоріше за все, не буде спільного існування у великій кількості вірменського та азербайджанського населення. Більш того, скоріше за все буде спроба репаспортизації – будуть запропоновані азербайджанські паспорти цьому населенню і, скоріше за все, та частина населення, яка не захоче їх отримати, буде мати певні проблеми з сервісами на цій території.

 На сьогоднішній момент, залучення Азербайджаном Верховного Комісара у справах біженців ООН незвичне, через те, що Азербайджан всі ці роки намагався демонстративно сам вирішувати всі проблеми, щоби не давати зовнішнім гравцям ніякого впливу через процеси, які влада Азербайджану розглядала, як деструктивні. До речі, на тому самому наголошували і хорватські посадовці, які передавали нам свій досвід мирної реінтеграції. Контроль над діяльністю цих організацій неможливий через їх неупередженість, але інколи вони так діють, що це не завжди співпадає з баченням влади. Тому, як посередник, він (УВКБ ООН) можливо втримає від перекосів при поверненні ВПО, тому що є певні принципи і стандарти. І це буде один із позитивних кроків, що будуть залучені не російські «миротворці», «Россотруднічество» чи іще якась гуманітарна місія РФ, а саме Управління Верховного Комісара ООН.

Про перемовини у Нормандському форматі на рівні радників лідерів держав

Останні перемовини у Нормандському форматі на рівні радників лідерів держав важко аналізувати, оскільки там змісту насправді небагато, там зміст про процес.

Стратегічна помилка української делегації вже протягом півроку в декількох речах. Спроба Андрія Єрмака з Дмитром Козаком зробити мінський майданчик головним, тому що саме під час переговорів в форматі Тристоронньої контактної групи (ТКГ) у Мінську присутні представники окремих районів Донецької та Луганської областей. Спочатку сказали про створення консультативної ради, проти якої виступило українське суспільство.

В 2016 році в Нормандському форматі українська сторона разом із Німеччиною та Францією розробила дорожню карту. А російський представник у ТКГ вже три місяці наполягає, що дорожню карту потрібно розробити в Мінську, на що українська сторона практично погоджується, але говорить про розробку не дорожньої карти, а плану реалізації, хоча це та сама дорожня карта тільки називається по-іншому. А це фактично те саме, на чому наполягали росіяни, і готується вона не у нормандському форматі, а в мінському форматі. Тепер Єрмак говорить, що пропозиції ми піднімемо на Нормандський формат, проте процес має іти в зворотному напрямку – політичні домовленості на рівні лідерів спускаються в ТКГ і ТКГ просто прописує, як реалізовувати ці домовленості, а не піднімає їх нагору.

Є два питання, які стосуються взяття контролю над російсько-українським кордоном, ділянку якого ми зараз не контролюємо – є контроль з боку України і є контроль з боку міжнародних структур, насамперед ОБСЄ. ОБСЄ згадується в одному з перших протоколів Мінських домовленостей. Там передбачено дві речі: зонування тимчасово окупованих територій на сектори і контроль за україно-російським кордоном з боку ОБСЄ. Навіть, якщо взяти 1500 осіб, як нібито вказано в плані Кравчука, цього буде недостатньо. Розрахунки по всіх попередніх домовленостях говорили про кількість не менше 20 тисяч осіб – загалом 20 тисяч тих, хто має забезпечувати безпеку, сюди може входити поліційний контингент для роботи вздовж кордону. Якщо ми говоримо про спостереження за кордоном – це перший крок. Кордон може передаватися не безпосередньо від російської сторони до України, а через посередника. Посередником може бути ОБСЄ, або ООН. Однак невідомо які зараз домовленості з цього питання: скільки етапів передачі невідомо, скільки людей мають долучити невідомо. Раніше, наприклад, пропрацьовувалась можливість спільних патрулів.

Кроки української сторони в рамках переговорного процесу тактичні, а не стратегічні. У відповідь на вимогу росіян створити дорожню карту ми дали план дій, ніби наш такий винахід. Зокрема, планом  Кравчука визначено проведення виборів  в ОРДЛО 31 березня 2021 року. Звідки взялась ця дата? Згідно формули Штайнмаєра, підписаної в грудні 2019 року, мова йшла про 90 днів. Швидше за все, згідно цієї формули було приблизно взято 90 днів від прийняття закону до проведення виборів. Вони апелюють саме цими термінами, тобто прийняття окремого закону може статися, закон цей може набути чинності і як раз до 31 березня. Виходячи з цієї логіки, в грудні можуть прийняти і закон про вибори і про так званий «особливий статус Донбасу». «Особливий статус» – це російська термінологія. Насправді мова йде закон про особливості місцевого самоврядування. Різниця в тому, що місцеве самоврядування – це нижчий рівень. Особливий статус – це нібито напівдержавні органи. І от навіть в формулі Штайнмаєра ідеться про те, що вибори, на яких були вибрані оті «госсовєти» в ОРДЛО, мають бути відмінені, а це означає, що ці органи мають втратити будь-який вплив на ситуацію.  А хто ж їх замінить нібито через 90 днів? Про це не йдеться у формулі Кравчука нічого, там немає вимоги розпустити всі квазідержавні органи. Потрібно говорити про те, що ці органи мають втратити зараз свої повноваження.

Миротворці для Донбасу і роль дипломатії у вирішенні конфліктів

Тема миротворців ООН  була знята майже одразу після набуття повноважень президентом. В першому інтерв’ю колишньої посла Франції Ізабель Дюмон було сказано, що це питання знято з порядку денного. Чи це політичний сигнал, чи це пряма комунікація невідомо. Вважаю, що це неправильне рішення. Україна пройшла довгий шлях для того, щоб міжнародна оціночна місія підготувала все для миротворчого контингенту і все було майже вирішено для його відправлення. Який би компонент ви не брали по миротворчій місії, вона триєдина – цивільна адміністрація, поліційний компонент і власне військовий. І це як раз пов’язане з процесом демілітаризації. Навіть щодо Нагірного Карабаху домовлено про виведення вірменських збройних підрозділів і поступове заміщення так званими «миротворцями росіян». Але це просто скопійовано з інших моделей, тобто виведення військ і заміщення їх іншими нейтральними, які можуть забезпечити безпеку. Тепер для нас цю процедуру потрібно починати фактично з нуля, тому що змінилися уряди, міністри закордонних справ, радники, які на цьому розумілися, змінилися посли, які не всі розбираються до деталей, що там було в 2014 році.

Мінські домовленості однозначно потрібно коригувати. Яким чином це робити, це окреме процедурне питання. Але у нас є ризик. Якщо ми це зробимо необережно, то у нас може не бути взагалі ніяких домовленостей. І це буде прямий шлях до прямих перемовин з представниками «квазіреспублік». Це дуже крихка ситуація. При неправильному вирішенні доведеться або взагалі без договору працювати, або теоретично домовленості можуть бути покращені, але без рішення Радбезу ООН обійтися не можна. Тому що Комплекс заходів по виконанню Мінських угод є додатком до резолюції Ради Безпеки ООН №2202. Тобто, дипломатія має бути не тільки з оголошенням намірів, а дієвою. До речі, Азербайджан не тільки військову силу застосував. Коли хотіли внести на засідання Ради Безпеки ООН резолюцію, яка не згадувала 4 попередні резолюції про окупацію Вірменією азербайджанських територій, Азербайджан заблокував це через Організацію країн «Рух неприєднання», тому що він є одним із учасників цієї організації. Декілька країн-членів цієї організації, в тому числі і азійські, мусульманські країни виступили проти та заблокували рішення, що планувалось до ухвалення Радбезом ООН. Тобто Азербайджан в цілому використав інформаційну складову по всьому світу, в тому числі російську мережу телеграм-каналів для впливу на російську політичну еліту, військовий компонент і дипломатію.

У нас дипломатія і по кримській платформі, і по Донбасу декларативна. Декларації правильні, але інструментарій не використовується для того, щоб змінювати.

 

Про перехідне правосуддя

Перехідне правосуддя – це важливий компонент, але до нього треба дійти. Спочатку треба розробити стратегію повернення території ОРДЛО в конституційне поле. Цей елемент транзитного правосуддя складається з багатьох компонентів. Ключове – це, звичайно, справедливість, а справедливість – це і компенсація жертвам, покарання – це також про справедливість. А амністія – це питання гуманності і звільнення від покарання, але злодіяння, які вчинила людина, мають бути визнані. Це не означає, що написали закон про амністію і ніхто не може «доторкнутися» до того, що там відбувалося. Тобто встановлення справедливості, встановлення фактів масового порушення прав людини, знущання над полоненими, розстріли, катування, тортури, ґвалтування – це все відбувалося і відбувається до сих пір на окупованих територіях Донбасу. Це не означає, що якщо приймають закон про амністію, на це просто ніхто не дивиться. Встановлення правди, встановлення справедливості – є ключовим, воно іде через призму прав людини.

Щодо звільнення від покарання і гарантій для керівників квазіутворень, то у росіян дуже дієвий важіль впливу на них – РФ може дати їм політичний притулок. Це було по Сербії, по інших авторитарних режимах. Цим людям забезпечують пожиттєво гарантії. А далі, видають вони їх або не видають – це вже питання складних міжнародних переговорів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.