Адміністратор 16 Березня, 2017 Коментарів немає

Конфлікт є одним із тих чинників, які несуть загрозу безпеці, а одним із шляхів його вирішення є медіація.

Медіація являє собою метод переговорів із залученням професійного посередника з метою врегулювання проблемної ситуації. В даному випадку посередник (медіатор) допомагає вести діалог у конструктивному руслі, але остаточне рішення приймають самі сторони спору.

Варто зазначити, що медіація принципово відрізняється від судового методу вирішення спору. Ключовими факторами є те, що сторони добровільно беруть участь у переговорах, а не за повісткою, і розмова від початку спрямована на порозуміння, а не на перемогу однієї сторони над іншою.

Такий метод вирішення спорів застосовується у різних сферах: в бізнесі, в юриспруденції, в школі, в сімейних спорах, а також застосовується для вирішення конфліктів в місцевих громадах.

Значно поширена медіація в США, Великій Британії, Австралії. Зокрема, з початку 1970-х в декількох містах США почали впроваджувати експериментальні програми, наприклад, програму примирення потерпілих та правопорушників. ЇЇ результати продемонстрували такий ефект, що в подальшому подібну програму почали впроваджувати і в країнах західної Європи: Великій Британії, Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччині, Франції.

На відміну від США, де ще в 1980-х засновано Національний інститут розв’язання диспутів, де давно і ефективно діють як державна так і приватна служби медіації, в Україні цей метод знаходиться на стадії популяризації і для широких верств населення відомий мало. Хоча варто заначити, що в Україні все ж діють такі організації як Український центр порозуміння, Український центр медіації, а також Національна служба примирення і посередництва. Крім того, ще у 2015 році у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України «Про медіацію» і як зазначено у пояснювальній записці «метою законопроекту є запровадження на законодавчому рівні інституту медіації в Україні шляхом імплементації кращих європейських та світових стандартів медіації».

На сьогодні в Україні було б доречним звернути увагу на конфлікти між громадами та у середині громад, які давно переросли у конфлікти політичні. До них відносяться як давні уже традиційні конфлікти на ґрунті культури та традицій між західним і східним регіонами, конфлікти у відношенні до статусу державної мови, конфлікти у поглядах на міжнародний геополітичний курс розвитку країни та інші, так і відносно нові конфлікти між внутрішньо переміщеними особами та приймаючими громадами, а також між ветеранами антитерористичної операції та окремими особами, які не поділяють патріотичних поглядів.

Зазначені вище проблеми настільки глибокі та серйозні, що розраховувати на швидке їх вирішення навіть із залученням експертів навряд чи можливо. Це однозначно довга кропітка багатоетапна праця. Проте, про наявність такого роду конфліктів потрібно говорити та починати роботу над їх вирішенням, в тому числі і шляхом медіації.

До слова, конфлікти між внутрішньо переміщеними особами та приймаючими громадами завдяки увазі та консультаціям міжнародного співтовариства не переросли у рівень глибоких та затяжних. Завдяки іноземним донорам в Україні почали впроваджувати програми з інтеграції внутрішньо переміщених осіб у нові для них регіони. Але уваги і роботи над вирішенням заслуговують також інші названі конфлікти.

Значною перепоною на шляху розв’язання проблем є курс на риторику конфлікту. З усіх можливих джерел, в тому числі, і це найганебніше, від політиків найвищої категорії лунають агресивні гасла, які непомітно переростають у такі собі «національні ідеї» на регіональному рівні. Одним із перших кроків для вирішення конфліктів могли би бути як зменшення кількості агресивних гасел збоку політиків, так і проведення медіації серед лідерів думок з різних ідеологічних таборів. Дискусії між такими представниками відбуваються уже досить давно, проте вони спрямовані на перемогу над «ворогом» та загострення конфлікту, а не на його вирішення. Ми ж уже знаємо, що протилежні сторони в процесі медіації мають на меті порозумітися.

Кажуть, що визнання проблеми складає 50% шляху до її вирішення. У цій статті ми висвітили проблеми, які на нашу думку є критичними на даному етапі розвитку країни з метою стати на шлях їх вирішення.