Досить поширеною є думка, що Південна Африканська Республіка має одну з найсуворіших систем регулювання приватних військових компаній [1]. Також, можна зустріти позиції, за якими ця регулятивна система є моделлю для інших африканських країн [2].
Наявність державного регулювання в Південній Африці є абсолютно логічним явищем, зважаючи на історію роботи приватних військових компаній з південно-африканським корінням. Executive Outcomes є одним з найвідоміших світових прикладів, зокрема її операції в Анголі (1993-1996) та Сьєрра-Леоне (1995-1997) докорінно змінили уявлення про можливості таких приватних компаній. Така активність не могла не залишитися непоміченою та проявился у відповідному державному регулюванні.
Система регулювання в ПАР здійснюється шляхом фактичного розмежування діяльності безпекових компаній за критерієм функціоналу та географії діяльності (всередині чи поза межами країни). ПВК регулюються за допомогою Regulation of Foreign Military Assistance Act 1998. Вважається, що це була реакція Президента Нельсона Мандели у відповідь на діяльність компанії Executive Outcomes. Охоронні компанії, в свою чергу, регулюються Private Security Industry Regulation Act 2001.
ПВК працюють за кордоном у зонах збройних конфліктів, потребують двоетапної авторизації від NCACC (National Conventional Arms Control Committee) та Міністра оборони. Охоронні компанії, в свою чергу, працюють всередині ПАР у мирних умовах, реєструються в PSIRA.
Жорстке регулювання діяльності ПВК полягає в тому, що жодна особа (громадянин ПАР, резидент або юридична особа) не може пропонувати або надавати військову допомогу іноземній державі, групі чи особі без офіційного дозволу. Під “іноземною військовою допомогою” розуміється надання військових послуг, включаючи навчання, планування операцій, технічну підтримку, консалтинг, матеріально-технічне забезпечення, збройну охорону, транспорт, медичні послуги, вогневу підтримку тощо, у будь-якій країні за межами ПАР. Надання такої допомоги можливе тільки після отримання дозволу від National Conventional Arms Control Committee й відповідного погодження угоди міністром оборони. Такі дозволи фіксуються в офіційному реєстрі, щоквартальні звіти надаються уряду та парламенту.
Такий підхід державного регулювання не дав бажаного результату через низку проблем і тому у 2006 році було ухвалено Prohibition of Mercenary Activities Act 2006, який мав замінити закон 1998 року. Слово “мав” – ключове, оскільки “новий” закон знаходиться в підвішеному стані протягом останніх 20 років. Його ухвалили в Парламенті, було підписано Президентом, проте досі не здійснено офіційної прокламації, що не дає йому вступити в силу. Фактично, всі уряди ПАР протягом останніх 20 років зволікають з офіційним оприлюдненням закону, що навряд є випадковістю. Як наслідок, створюється юридична плутанина і невизначеність лише посилюється. Та незалежно від того, якому із законів (1998 та 2006 років) в майбутньому буде надана політична перевага, жодний з них наразі не має потенціалу до ефективного застосування, оскільки:
- За RFMA 1998 року було дуже мало судових переслідувань
- Лише незначні штрафи були накладені на порушників
- Більшість ПВК та контракторів працюють без авторизації NCACC
- Переслідування є досить вибірковими.
Справа лівійських громадян 2024 року ілюструє цю проблему [3]. Було виявлено незаконний військовий навчальний табір у провінції Мпумаланга, де 95 лівійських громадян проходили підготовку. Академія Milites Dei, що надавала навчання, мала акредитацію PSIRA (для внутрішньої охоронної діяльності), але не отримала авторизації NCACC для військового навчання іноземців. Це демонструє відсутність координації між регуляторами та можливості уникнення закону.
Таким чином, прихильники жорсткого підходу до регулювання діяльності приватних військових компаній, або приватних безпекових компаній з особливими функціями, мають вагомі аргументи щодо необхідності детального та прискіпливого підходу з боку держави до діяльності вищевказаних суб’єктів. Водночас, варто пам’ятати, що жорстке регулювання “на папері” далеко не завжди призводить до бажаних наслідків. Це яскраво продемонстровано досвідом Південної Африканської Республіки.
Богдан Бондаренко, експерт з права та безпеки
- Beyani, C., & Lilly, D. (2001). Regulating Private Military Companies. London: International Alert
- Gumedze, S. (2007). “Regulating the Private Security Sector in South Africa.” Institute for Security Studies Monograph, 189.
- Afrika, S.-L. S., & Bachmann, S.-D. (2023, July 31). Private military and security companies challenge South Africa’s regulatory bodies. Australian Outlook. https://www.internationalaffairs.org.au/australianoutlook/private-military-and-security-companies-challenge-south-africas-regulatory-bodies/
Джерело фото: grey dynamics