4 листопада відбувся воркшоп, спільно організований СЕНСС та Косовським центром безпекових досліджень. Учасниками заходу стали викладачі та студенти гуманітарних факультетів чотирьох провідних столичних вузів, як-то КНУ імені Тараса Шевченка, КПІ імені Сікорського, НУ «Києво-Могилянська академія» та НАУ.
«Конфлікт, врегулювання та відновлення: досвід Косово та перспективи України» – такої теми стосувались виступи експертів з Косово та України.
За словами Голови керівної ради СЕНСС Вадима Черниша, ця тема вкрай важлива для України: «У зв’язку з нинішніми подіями в нашій державі, нас постійно відсилають до балканського досвіду. Але досвід Косово потроху починають забувати. Багато людей просто не знають, що це один із найуспішніших кейсів, коли міжнародна спільнота змогла добитися припинення злочинів, інтервенції та війни. Того, що зараз відбувається на Балканах, ми часто не помічаємо через нашу війну. Але там відбувається дуже багато речей, які можна тлумачити як гібридні загрози чи методи гібридного впливу. І важливо, яку роль тут відіграє росія та як використовуються різноманітні проксі», – зауважив він.
На думку Вадима Черниша, з досвіду Косово можна багато дізнатися про роль міжнародних партнерів, таких як ООН. НАТО, США та ЄС, і про те, наскільки їхні дії були ефективними. Чи є щось спільне в діях «гравців» на Балканах і в Україні? Чи це просто окремі події? «Таких речей, які були б цікаві нам, дуже часто не помічають через брак часу, інформації, нерозуміння глибини проблем, на всьому європейському континенті. Тому ми сьогодні залучили партнера, який готовий донести нам інформацію, свій досвід і відповісти на найскладніші запитання», – підсумував Вадим Черниш.
Виконавчий директор Косовського центру безпекових досліджень Ментор Враджолі сфокусовував свою увагу на перебігу тривалого конфлікту в Косово та післявоєнній стабілізації.
За його словами, Косово, перебуваючи у складі Югославії, мало досить високий рівень автономності. Ситуація змінилась, коли «почав підніматися фетиш націоналізму», особливо після смерті лідера тодішньої Югославії Тіто і приходу до влади Мілошевича. Останній забрав автономний статус Косово силою й незаконно, що спровокувало реакцію європейської спільноти, а також почало закладати процес розпаду федерації (СФРЮ). Сербія почала ліквідовувати автономні статуси й інших республік, які входили до складу Югославії.
На початку 80-х розгорілись конфлікти на Балканах. Ще більше ситуація загострилась після того, як уряд Югославії у 1996–1997 роках почав переселяти сербських біженців із Хорватії та Боснії й Герцеговини на територію Косова. Це призвело до збройних конфліктів між загонами так званої Армії визволення Косова та югославською поліцією, спецслужбами й армією. З початку 1998 року ці сутички набули характеру воєнних дій, а з боку югославської армії почалися репресії щодо мирного населення, які наприкінці 1998-го та на початку 1999 року мали всі ознаки етнічних чисток. Зупинили війну у 1999 році сили НАТО та ООН.
Вадим Черниш, коментуючи виступ косовського колеги, звернув увагу на паралелі між подіями чвертьвікової давнини в Косово та нинішніми в Україні: «Це те, що розпад імперії призвів до низки воєн. Це нечіткість позиції міжнародних організацій. Наприклад, резолюція ООН за №1244 щодо ситуації в Косово мала ознаки різночитання. Нагадую, що резолюція ООН №1244 від 1999 підтвердила суверенітет і територіальну цілісність Союзної Республіки Югославія. Але у 2008 році було проголошено незалежність Косова, яку визнали більшість країн НАТО та ЄС. Почасти нечіткість позиції, яку можна трактувати по-різному, допускають міжнародні організації і щодо України», – сказав він.
Що стосується геноциду сербів по відношенню до косоварів, про який також часто згадував у своєму виступі пан Ментор, то він був, і це підтверджено юридично. Проте цим маніпулює сьогодні Росія, виправдовуючи свою агресію і абсолютно безпідставно ототожнюючи ситуацію в Косово та на сході України, звинувачуючи при цьому Україну в геноциді по відношенню до жителів Луганщини та Донбасу.