В продовження публікації студентських робіт в рамках вивчення навчальної дисципліни «Основи національної безпеки», викладачем якої є голова Керівної ради «СЕНСС» Вадим Черниш, ділимось роботою* студентки 5-го курсу групи СУ-з51МП Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» спеціальності публічне управління та адміністрування Кари Лесі**.
Вступ
Тема національної ідентичності України, бо вона сьогодні має особливу актуальність. У контексті війни з Росією питання збереження мови, культури, традицій та історичної пам’яті стало не лише культурним, а й стратегічним – визначає здатність народу об’єднатися, протистояти зовнішній агресії та зберегти державність. Дослідження цієї теми дозволяє зрозуміти, як українці формують свою самобутність і що робить націю стійкою у складних історичних умовах.
Криза ідентичності – це універсальна загроза, бо руйнує духовний фундамент будь-якої цивілізації. Протягом століть українські землі перебували під владою різних імперій, які нав’язували власну культуру та мову, намагаючись знищити українське «Я».
Як ніколи національна ідентичність має ключове значення у подіях, що відбуються сьогодні у нашій країні. Тепер можна, спокійно сказати, що українсько-російська війна виникла на тлі національної ідентичності, де національні цінності, мова, культура та історична спадщина стали причиною ворожнечі, посилюючи відчуття “іншого” як “ворога” оскільки ворог постійно намагається заперечити існування українців як окремої нації, нав’язати концепцію «одного народу» та «спільної історії».
Як бачимо, що сильна національна ідентичність зміцнює державу, тоді як її відсутність чи розмитість може призвести до внутрішніх конфліктів, соціальних криз і навіть втрати незалежності. Тому захист і розвиток ідентичності – це стратегічний фронт.
Важливим чинником у процесі формування української ідентичності став націоналізм він об’єднав українців у боротьбі за свободу, спільну історію, культуру, мову та національні символи, а також зміцнив національну самосвідомість і любов до Батьківщини.
Погляди Степана Бандери, Романа Шухевича та інших діячів наголошували: без чіткого усвідомлення власної ідентичності неможливе існування незалежної держави.
Щоб зрозуміти український шлях, варто також звернутися до зарубіжного досвіду. Приклад Ірландії – країни, яка тривалий час перебувала під владою Великої Британії, але змогла відновити незалежність завдяки національному руху – дає цінні уроки для України.
Розділ I. Теоретичні засади національної ідентичності
Термін «національна ідентичність» набув широкого вжитку у ХХ столітті у соціології, культурології та політології. Він позначає процес і результат самоусвідомлення людиною своєї належності до певної нації, а також почуття єдності з іншими членами спільноти через мову, історію, символи та традиції. Національна ідентичність формується не лише як культурний феномен, а й як соціально-політичний ресурс, що забезпечує стабільність держави та моральну консолідацію суспільства.
1.1. Концептуальні підходи до національної ідентичності
Бенедикт Андерсон у праці «Уявлені спільноти» визначав націю як уявлену політичну спільноту, яка існує завдяки спільним символам, міфам та інституціям. Для Андерсона нація – це не природне утворення, а продукт культурного та соціального конструювання, що об’єднує людей, навіть якщо вони ніколи не зустрінуться особисто.
Ернест Геллнер пов’язував виникнення націй із розвитком індустріального суспільства та потребою у спільній культурі для функціонування держави. За його концепцією, національна ідентичність є необхідною умовою модернізації, інтеграції та розвитку державних інституцій.
В сучасних умовах глобалізації та інформаційної взаємодії криза ідентичності стає загальнолюдською загрозою. Нація без духовного хребта, без усвідомлення своєї історії та культурних цінностей, не здатна витримати випробування зовнішнім тиском чи внутрішніми конфліктами.
1.2. Основні складові національної ідентичності
Національна ідентичність формується через низку взаємопов’язаних елементів:
Мова і культура – стержень ідентичності.
Мова є найважливішим інструментом передачі культурних традицій, світогляду та національної пам’яті. Культура, включно з мистецтвом, фольклором та звичаями, забезпечує єдність народу та відчуття спільності поколінь.
Історична пам’ять.
Знання, інтерпретація та осмислення минулого формують національну самосвідомість. Історія стає моральним та стратегічним орієнтиром, який визначає цінності та поведінку суспільства у кризових ситуаціях.
Релігія та духовні традиції – духовна основа.
Для української нації християнська мораль та духовні цінності є ключовими: принципи свободи, справедливості та милосердя підтримують культурну самобутність і моральний стрижень суспільства. Символічне поєднання «Бог і Україна» відображає нерозривний зв’язок духовності та національної ідентичності.
Символи та атрибути.
Прапор, герб, гімн та інші державні символи служать знаками єдності, які консолідують суспільство та підтримують відчуття належності до нації.
Культура та література.
Літературна спадщина, музика, образотворче мистецтво та театр сприяють формуванню уявлення про національну унікальність, об’єднують людей навколо спільних цінностей і підкреслюють самобутність нації.
1.3. Значення національної ідентичності
Національна ідентичність – це не лише культурний феномен, а й фактор безпеки та стабільності держави. Вона об’єднує суспільство, зміцнює моральний стрижень нації та забезпечує готовність до захисту державних інтересів. Нація, яка усвідомлює свою історію, культуру та духовні цінності, стає здатною протидіяти зовнішнім викликам, зберігати незалежність та консолідуватися у критичні моменти.
Таким чином, національна ідентичність є основою виживання народу, його культурної та політичної самобутності, а також фундаментом для розвитку демократичної та стійкої держави.
Розділ ІІ. Проблеми формування української національної ідентичності
2.1. Історичні передумови послаблення національної ідентичності
Протягом багатьох століть українські землі перебували у складі різних державних утворень – Російської, Австро-Угорської, Польської, Литовської імперій. Така історична роздробленість зумовила різні моделі соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів, що призвело до послаблення спільної української ідентичності.
Імперська політика спрямовувалася на асиміляцію та знищення української культури. Відомими прикладами є Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.), які забороняли використання української мови в освіті, друці та публічному житті. Переслідування українських культурних діячів, цензура, а також насадження чужих культурних цінностей руйнували основи національної самосвідомості.
У ХХ столітті радянська влада запровадила концепцію «радянського народу», у межах якої українська ідентичність підмінялася радянською. Це спричинило розмиття національної самосвідомості, формування комплексу меншовартості та відчуження від власної культурної спадщини.
2.2. Сучасні виклики для формування української ідентичності
Сьогодні питання збереження й розвитку національної ідентичності залишається надзвичайно актуальним. Серед основних викликів сучасності можна виокремити такі:
інформаційна війна та пропаганда;
двомовність і різноманітні культурні впливи;
глобалізація та комерціалізація культури;
війна з російською федерацією, яка відверто прагне знищити українську державність та культурну самобутність.
Попри ці виклики, соціологічні дослідження свідчать про зростання рівня національної гордості українців.
Згідно з результатами «Світового дослідження цінностей» (World Values Survey, WVS), у якому Україна бере участь із 1999 року:
у 2011 році близько 60% громадян пишалися своїм українським громадянством;
у 2020 році – вже приблизно 80%;
у 2021 році цей показник становив 72,4%;
а на шостому місяці повномасштабної війни (2022 рік), за результатами опитування Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Центру Разумкова, понад 90% українців висловили гордість за своє громадянство.
Це – найвищий показник за час незалежності України, який свідчить про суттєве зростання національної самосвідомості.
Історик Володимир В’ятрович слушно наголошує:
«Відновлення української ідентичності – це питання виживання. Росія воює за те, щоб українці перестали бути українцями, а ми воюємо за те, щоб залишитися собою».
2.3. Ідентичність як фактор національної безпеки
Національна ідентичність виконує не лише культурну, а й стратегічну функцію безпеки держави. Вона є основою суспільної згуртованості, адже саме через усвідомлення спільної історії, мови, культури та цінностей громадяни формують почуття належності до нації. Сильна ідентичність консолідує суспільство, підвищує рівень довіри між громадянами та державними інституціями, а також забезпечує готовність суспільства до спільного спротиву зовнішнім викликам.
У сучасному світі, де інформаційна та гібридна війна стали невід’ємними складовими міждержавних конфліктів, національна ідентичність перетворюється на елемент інформаційного щита. Вона допомагає суспільству розпізнавати ворожі наративи, протидіяти дезінформації та зберігати стійкість у кризових ситуаціях. Держава, громадяни якої чітко усвідомлюють свою національну належність, значно менш вразлива до пропаганди та маніпуляцій з боку інших країн.
Натомість слабка або розмита ідентичність призводить до внутрішніх суперечностей, соціальних розколів і зниження рівня національної єдності. У таких умовах виникає сприятливе середовище для поширення сепаратизму, політичного радикалізму чи зовнішнього впливу на свідомість громадян. Це створює реальну загрозу не лише культурній, а й політичній незалежності держави.
Саме тому, зміцнення української національної ідентичності є не просто гуманітарним завданням, а стратегічною передумовою забезпечення державної безпеки, стабільності та суверенітету. Розвиток національної свідомості, підтримка української мови, освіти, культури й історичної пам’яті формують духовний фундамент, на якому тримається єдність суспільства і стійкість держави до будь-яких зовнішніх загроз.
2.4. Мова і культура – стрижень української ідентичності
Одним із ключових чинників формування української ідентичності є збереження мови, традицій та культурних практик. Україна робить активні кроки для популяризації національної культури, зокрема через заходи, що об’єднують громадян навколо спільних цінностей.
Яскравими прикладами є Радіодиктант національної єдності, який щорічно гуртує українців у всьому світі, демонструючи єдність через мову – одну з основних ознак національної самобутності.
Важливе значення мають і такі ініціативи, як День вишиванки та День української хустки, що сприяють популяризації традиційного українського одягу як символу духовності, краси та історичної пам’яті. Такі культурні акції заохочують громадян відчувати гордість за своє походження, підтримувати традиції та передавати їх наступним поколінням.
Окремої уваги заслуговує український борщ – символ гостинності, єдності та національної культури. Його значення давно вийшло за межі кулінарії, адже борщ став елементом, що об’єднує українців незалежно від регіону чи місця проживання.
Борщ став і предметом культурної боротьби, оскільки росія намагалася привласнити його як елемент власної кухні. Саме тому для України надзвичайно важливим було довести світові його справжнє походження. У 2022 році український борщ був внесений до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що стало не лише визнанням його унікальності, а й актом культурного спротиву агресії.
Таким чином, навіть у повсякденних культурних явищах – як-от традиційна кухня – проявляється стійкість українського народу та його прагнення зберегти власну ідентичність.
Розділ III. Український націоналізм як прояв національної ідентичності
3.1. Витоки українського націоналізму
Український націоналізм формувався як відповідь на історичну залежність українських земель від різних імперій та зовнішніх домінант. Британський дослідник і класик націоналізмознавства Е. Сміт, який першим систематизував доктрину націоналізму, визначав головні завдання націоналізму як:
національне об’єднання;
захист національної ідентичності;
досягнення стану національної автономії.
У ХІХ-ХХ століттях український націоналізм став ідеологією боротьби за незалежність. Його метою було не лише здобуття державності, а й збереження мови, культури та традицій, які становили основу національної самосвідомості.
3.2. Степан Бандера і українська ідентичність
Степан Бандера розглядав національну ідентичність як фундаментальний чинник політичного існування нації. Для нього питання ідентичності – це питання державної сили, життя чи поневолення. Народ, який втрачає відчуття власної самобутності, стає беззахисним перед зовнішнім пануванням.
Бандера поділяв українців на «борців і рабів», «українців і малоросів», а ставлення до історичних провідників – Мазепи, Петлюри – вважав тестом на національну свідомість. Він наголошував, що головна сила російського імперіалізму полягає не лише у зброї, а в знищенні національних ідентичностей: через асиміляцію, підміну понять та фальсифікацію історії створюється «малоросійська» або «радянська» людина – зовнішньо українська, але внутрішньо піддана чужій ідеї.
Бандера застерігав і від «націонал-комуністичної диверсії», коли під виглядом турботи про народ знищується його самобутній дух. Утрата ідентичності для нього означала моральне рабство, втрату здатності до опору, формування суспільства без історичної пам’яті.
В українському націоналізмі Бандери національна ідентичність – це стратегічний чинник безпеки держави. Вона є об’єднавчою ідеєю, без якої навіть економічно сильна держава розсипається. «Ідеї перемагають, коли перемагають їхні носії» – ключова формула Бандери, що визначає роль свідомої нації в історії.
3.3. Роман Шухевич і національна боротьба
Роман Шухевич, командир Української повстанської армії, вважав, що народ без національної ідентичності не здатен до боротьби і приречений на асиміляцію. Він наголошував на тому, що лише через дисципліну, організовану боротьбу та усвідомлення спільної мети народ може здобути державність.
Шухевич підкреслював, що націоналізм і патріотизм – це не абстрактні ідеї, а моральний обов’язок перед історією та нацією, а здатність народу до самостійного захисту своєї землі залежить від міцної ідентичності та духовної єдності.
3.4. В’ячеслав Чорновіл і відродження національної свідомості.
В’ячеслав Чорновіл, лідер українського національного руху у другій половині ХХ століття, вважав національну ідентичність ключовою передумовою державності та демократичного розвитку. Він активно пропагував збереження мови, культури та історичної пам’яті, наголошуючи, що суспільство, яке втрачає власну самобутність, стає легкою мішенню для зовнішніх впливів.
Чорновіл поєднував ідеї націоналізму з демократичними принципами, вбачаючи у сильній національній ідентичності гарантію суспільної єдності та моральної стійкості держави.
3.5. Український націоналізм у XXI столітті.
Сьогодні український націоналізм – це не лише боротьба за державність, а й відновлення історичної пам’яті, захист мови та культури, формування державницької свідомості. Він сприяє консолідації суспільства, але водночас стикається з викликами глобалізації, культурного впливу інших держав та інформаційних загроз.
Сучасні діячі, такі як Роман Безсмертний, український політик, дипломат і громадський діяч, підкреслюють, що сильна національна ідентичність – це стратегічний ресурс безпеки та розвитку держави.
Вадим Черниш – український політик, громадський діяч та експерт у сфері національної безпеки, який активно досліджує питання національної ідентичності та її впливу на державну безпеку України, наголошує на важливості національної ідентичності як чинника, що об’єднує суспільство та зміцнює державу. Він вважає, що національна ідентичність є не лише культурним, а й стратегічним ресурсом, який визначає здатність нації до самозбереження та розвитку. Черниш підкреслює, що в умовах зовнішніх загроз, зокрема агресії з боку росії, зміцнення національної ідентичності є ключовим елементом національної безпеки. Вадим Черниш: “Україна – це кристал, навколо якого може вирости нова безпека Європи” (https://www.youtube.com/watch?v=i0Ow5oiH_b0)
Розділ IV. Зарубіжний досвід: приклад Ірландії
4.1 Боротьба за незалежність
Ірландія протягом століть перебувала під контролем Великої Британії. Англійська влада здійснювала активну політику колонізації, намагаючись не лише економічно та політично підкорити країну, а й пригнічувати ірландську культуру та мову. Особливе значення мала спроба обмежити використання ірландської мови та вплив католицької церкви, яка відігравала роль об’єднавчого елемента в суспільстві.
У таких умовах національна боротьба Ірландії охоплювала не лише політичну сферу, а й культурну та релігійну. Це включало відстоювання права на самовизначення, організацію повстань і мирних рухів, а також створення власних культурних і освітніх інституцій. Завдяки цій комплексній стратегії Ірландія згодом здобула незалежність у ХХ столітті, що стало кульмінацією багатовікової боротьби.
4.2 Формування ідентичності
Ірландська національна ідентичність збереглася завдяки кільком важливим чинникам:
Відродження мови. Ірландська мова стала символом культурної самобутності. Хоча щодня нею спілкується лише приблизно 1,7% населення, близько 40% ірландців можуть розуміти мову на певному рівні. Переважна більшість населення користується англійською, однак мова поширена на західному узбережжі країни, у так званих Gaeltacht-районах.
Література та культура. Творчість таких діячів, як В. Йейтс, Джеймс Джойс та інші письменники та поети, сприяла формуванню національної самосвідомості. Літературний відроджувальний рух підкреслював унікальність ірландської культури та історії.
Релігійний чинник. Католицька церква виступала об’єднавчою силою, зміцнюючи спільну моральну та культурну основу народу. Віра допомагала зберегти соціальну згуртованість та національну стійкість перед колоніальним тиском.
Таким чином, мова, література, релігія та культурні традиції стали ключовими складовими збереження ідентичності ірландського народу навіть під зовнішнім тиском.
4.3 Ірландський націоналізм.
Ірландський національний рух перетворився на політичну силу, що забезпечила здобуття незалежності у ХХ столітті. Націоналізм в Ірландії поєднував боротьбу за державність із збереженням культурних та мовних традицій. Попри те, що англійська стала домінуючою мовою у повсякденному житті, ідея національної ідентичності залишалася живою та формувала основу державної політики та освіти.
4.4 Паралелі з Україною.
Українська ірландська історії мають значні паралелі:
Обидві країни боролися проти імперій, які прагнули асимілювати їхні народи та знищити національну самобутність.
Для обох націй ключовими елементами ідентичності були мова, культура та релігія.
Ірландський приклад демонструє, що навіть у разі домінування іншої мови (англійської) чи зовнішнього тиску, національна свідомість може зберігатися через культуру, освіту та релігію, подібно до України, де відродження мови, традицій та символів нації стало стратегічним інструментом боротьби за державність.
Як і в Україні, збереження національної ідентичності стало передумовою для консолідації суспільства та здобуття незалежності, незважаючи на тиск імперської влади.
Висновки
Сьогодні, в умовах війни з росією, національна ідентичність сформувась на раз-два. Ми змогли зберегти єдність і вистояти перед зовнішніми та внутрішніми викликами!
Українсько-російська війна є конфліктом ідентичностей, у якому мова, культура, історична пам’ять та національні цінності стали визначальними чинниками протистояння. Розрив із «російським світом» і утвердження власної ідентичності посилили відчуття “іншого” як загрози, що перетворило ідеологічні відмінності на фактор відкритої ворожнечі.
Національна ідентичність для України – це не лише культурний код, а й стратегічний щит державності. Вона об’єднує суспільство, зміцнює моральний стрижень нації та забезпечує здатність протистояти зовнішнім загрозам. Історичні випробування – від імперської асиміляції до радянської підміни ідентичності -показали, що без чіткого усвідомлення себе як народу держава стає легкою здобиччю для зовнішньої сили та внутрішніх розколів.
Мова, культура, релігія, історична пам’ять та символи виступають живими елементами національної свідомості. Від Радіодиктанту національної єдності до Дня вишиванки та визнання українського борщу об’єктом нематеріальної спадщини ЮНЕСКО – навіть повсякденні явища стають інструментом консолідації нації. Націоналізм Бандери та Шухевича, демократичний підхід Чорновола і сучасні погляди експертів, таких як Роман Безсмертний і Вадим Черниш, демонструють, що сильна ідентичність – це моральна, культурна та стратегічна основа держави.
Досвід Ірландії підтверджує універсальність формули збереження ідентичності через культуру, освіту та релігію. Проте Україна не може обмежитися моделлю Ірландії щодо мови, де щодня нею розмовляє меншість населення. В нашому випадку українська мова має стати серцем нації – джерелом життя, єдності та сили, що б’є в кожному куточку країни. Кожне слово українською, кожна традиція, кожна пісня – це удар серця, що підтримує націю у боротьбі за свободу, державність і майбутнє. Нація, яка пам’ятає своє минуле, цінує культуру і говорить рідною мовою, здатна не лише вижити, а й перемагати.
Список використаної літератури
- Андерсон Б. Уявлені спільноти. Роздуми про походження і поширення націоналізму. – К.: Критика, 2001.
- Гнатюк О. Прощання з імперією: українські дискусії про ідентичність. – К.: Критика, 2005.
- Геллнер Е. Нації та націоналізм. – К.: Таксон, 2003.
- Бандера С. Перспективи української революції. – Мюнхен, 1978.
- Шухевич Р. Збірка документів та матеріалів. – Львів, 2007.\
- В’ячеслав Чорновіл. Том 10. Статті, виступи, інтерв’ю (січень 1998 – березень 1999)- К: Смолоскип, 2016
- Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994.
- Історія Ірландії: навч. посіб. – К.: Либідь, 2010.
- Конституція України.
- Стратегії національної безпеки України (2015, 2020).
- Роман Безсмертний: відео-лекцію «Українська ідентичність – трансформація в часи війни і погляд у майбутнє» ( https://surl.li/vpcvvu)
- Center for Security Studies CENSS разом з Аналізуй – платформа розумних людей (https://www.youtube.com/watch?v=i0Ow5oiH_b0)
*Під час підготовки роботи інструменти ШІ використовувалися виключно на етапі перевірки граматики та структуризації тексту. Усі висновки та інтерпретації, викладені в роботі, є результатом самостійного авторського аналізу.
**У цій публікації відображено винятково точку зору автора.
Джерело фото: EPA/UPG