Російська Федерація продовжує реалізовувати довгострокову стратегію по утриманню контролю за незаконно анексованими та спірними територіями, або такими, щодо яких можуть виникнути спори (надалі — “спірні території”). Прагнучи унеможливити будь-які правові інструменти, що можуть бути використані для повернення таких територій під контроль держав, яким ці території належать або належали раніше, Російська Федерація наслідує давні імперські підходи. Одним з них є обмеження володіння земельними ділянками в межах спірних територій для іноземних громадян та юридичних осіб, а також осіб без громадянства.
Указ про прикордонні території. Чому знадобились зміни?
Ще 9 січня 2011 року тодішній Президент РФ Дмитро Мєдвєдєв видав Указ за номером 26, яким затвердив перелік прикордонних територій, на яких іноземним громадянам та іноземним юридичним особам, а також особам без громадянства забороняється мати у власності земельні ділянки[1].
20 березня 2020 року Указом Президента РФ №201[2] до вищезгаданого переліку додано території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також внесено зміни до переліку територій Калінінградської та Астраханської областей РФ.
Розуміючи особливості та тривалість бюрократичних процедур підготовки нормативно-правових актів в Російській Федерації та аналізуючи строки прийняття інших указів Президента РФ, як термінових, так і “звичайних”, є підстави стверджувати, що Указ почав готуватися орієнтовно в січні-лютому цього року. Аналіз відкритих джерел із територій, зазначених в Указі Президента РФ №201 від 20.03.2020 року показав, що видання цього указу може бути пов’язане із заявою кількох політиків Литовської Республіки в січні поточного року щодо приналежності території Калінінградської області, яка зараз є частиною РФ.
https://www.google.com.ua/maps
Спір про Калінінград
Так, 13 січня 2020 року Вітаутас Ландсбергіс, “батько” сучасної незалежної Литовської держави, її перший фактичний лідер та колишній голова її парламенту, заявив, що Калінградська область є анексованою Російською Федерацією територією[3].
Крім того, 19 березня 2020 в одному з провідних польських видань “Gazeta Wyborcza” було розміщено статтю[4] про те, що кордон РФ в Калінінградській області із Польщею та Литвою буде закрито. В коментарях до цієї статті читачі почали масово дискутувати питання щодо передачі території Калінінградської області до Польщі.
Обидві події спричинили низку публікацій із негативними реакціями[5] російських політиків, експертів, громадських діячів націоналістичного спектру в російських державних ЗМІ та соціальних мережах. Серед основних домінуючих повідомлень — згадка про військовий потенціал РФ та питання правомірності приналежності територій Литві та Польщі[6], а щодо Литви — її існування як держави взагалі.
Питання приналежності території Калінінградської області і раніше було предметом дискусій політиків, експертів та громадських діячів, як в Західній Європі, так і в США. Наприклад, в жовтні 2019 року було оприлюднено доповідь The Jamestown Foundation “Як захистити балтійські держави”[7], в якій гіпотетично розглядається можливість воєнної конфронтації між країнами НАТО та РФ. В доповіді є згадка про заняття польськими та американськими військовими підрозділами Калінінградської області в ході гіпотетичного збройного конфлікту між НАТО та РФ. Це, очікувано, викликало “щільну” інформіційну протидію з боку РФ.
Отже, як видно, питання приналежності Калінінградської області є надзвичайно чутливим для РФ. Вона розглядає всі загрозливі для себе сценарії, одним з яких є поширення настроїв серед мешканців Калінінградської області ідеї інтеграції до однієї або кількох країн НАТО та ЄС. Тому, усвідомлюючи ризики придбання земельних ділянок іноземними громадянами та юридичними особами, території Калінінградської області потрапили до переліку у вже згаданих указах Президента РФ.
Нафтове родовище і кордон з Казахстаном
Щодо Астраханської області, де проходить лінія кордону між РФ та Казахстаном, то там знаходяться кілька спірних ділянок.
Наприклад, ще у 2000 році окремі казахські джерела повідомляли, що РФ та Казахстан мали різні підходи до розмежування їхньої території. Кордон там проходить по фарватеру річки Кігач. Розмежування ж на суші дозволяло встановити точки відліку для встановлення кордонів в Каспійському морі, де спірною територією є розсип островів. Казахську сторону цікавив перш за все острів Укатний[8].
https://www.google.com.ua/maps
Що потрібно РФ: демографія і розрив правових зв’язків жителів АР Крим з Україною
Території Автономної Республіки Крим (АР Крим) та міста Севастополя було незаконно анексовано у 2014 році, вони повністю контролюються органами влади Російської Федерації. Значна частина населення, що проживає на територій АРК та м. Севастополя до цього часу є громадянами України, зберігає та використовує паспорт громадянина України. Серед таких осіб є і ті, що є власниками земельних ділянок на територіях АР Крим та м.Севастополя.
Очевидно, що правомірність володіння земельними ділянками такими особами може в будь-який момент бути оскаржено уповноваженими федеральним урядом РФ органами влади. Отже, такі особи фактично примушуються до розриву правових зв’язків із державою Україна, оскільки під загрозою опиняється їхнє майно, нерідко — визначальне для виживання всієї родини: наприклад — приватний будинок на земельній ділянці, земельна ділянка для ведення підсобного господарства або сільськогосподарського виробництва. Це, особливо вплине на кримських татар, значна частина яких прагне зберегти зв’язок з Україною.
Також, велика кількість власників земельних ділянок на території Кримського півострова проживає або знаходиться на територіях, що контролюються Україною. Вони, вірогідно, змушені будуть продати земельні ділянки за несправедливою ціною, бо існує ризик втратити своє майно без компенсації. В разі, якщо РФ запропонує бодай якусь компенсацію, дуже сумнівно, що вона буде справедливою.
Існує висока ймовірність того, що питання збереження у власності земельної ділянки, її продажу або отримання компенсації за неї буде засобом впливу на громадян України з боку розвідувальних органів та органів безпеки РФ для схиляння їх до співпраці із такими органами або для примушування до визнання легітимності анексії та приналежності АР Крим та м. Севастополя.
Визнання легітимності анексії та приналежності АР Крим та м. Севастополя може вимагатися як передумова для продажу або отримання компенсації за земельні ділянки та оформлюватись, прямо чи опосередковано, під час заповнення та підписання відповідних документів.
Позбавлення власності на земельні ділянки громадян України може супроводжуватись заходами із стимулювання громадян РФ з поза меж АР Крим та міста Севастополя до набуття у власність таких земельних ділянок, що безперечно вплине на демографічний склад населення Кримського півострова.
Історичні паралелі: придбання земельних ділянок і створення держави Ізраїль
Заходи щодо обмеження придбання земель іноземними суб’єктами та особами без громадянства на спірних територіях застосовувалися і раніше. Широко відомим є приклад спроб Османської імперії перешкодити придбанню земель євреями-переселенцями на територіях тодішньої Палестини, що перебувала в ті часи під її владою.
Так, для прикладу, у 1882 році в Османській імперії було прийнято закон, що забороняв поселення в країні євреїв – вихідців зі Східної Європи. Створення постійних поселень, придбання землі, будівництво нових будівель та інші дії здійснювалися за допомогою хабарів або юридичних хитрощів[9].
В контексті питання щодо придбання земельних ділянок на спірних територіях в безпекових та політичних цілях, цікавим є досвід Єврейського національного фонду (далі – Фонд). Його було засновано в кінці 1901 року, а вже у 1902 році він придбав першу земельну ділянку. Наприкінці 1920-х рр. Фонд набув значні ділянки в приморській смузі, створивши таким чином безперервний ланцюг єврейських поселень. В 1947 році загальна площа земель Єврейського національного фонду складала більше половини всіх єврейських територій в Палестині. В 1948 році було створено державу Ізраїль.
Дії Російської Федерації мають на меті зміцнення контролю над анексованими та спірними територіями в коротко- або середньостроковий перспективі («транзит влади», протидія коронавірусу, економічна криза тощо).
Разом із тим, Російська Федерація продовжує реалізовувати довгострокову стратегію, направлену на повну та багаторівневу інтеграцію анексованих та спірних територій, намагаючись зменшити вразливість до можливих загроз в безпековій, політичній та юридичній сферах, а також у сфері міжнародних відносин через дії суміжних держав та їхніх союзників.
Завантажити матеріал в форматі pdf
Вадим Черниш, PhD, Голова Керівної Ради Центру безпекових досліджень “СЕНСС”
[1]http://kremlin.ru/acts/bank/32451/page/1
[2] http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202003200021
[3] https://ru.delfi.lt/news/live/landsbergis-belarus-sdelala-nam-gadost.d?id=83251529
[4] https://inosmi.ru/politic/20200319/247077999.html; https://wyborcza.pl/7,75399,25796237,koronawirus-odcina-obwod-kaliningradzki.html?disableRedirects=true
[5] https://baltnews.lt/authors/20200120/1019690965/Nuzhno-li-Litve-peresmatrivat-granitsy-Potsdamskogo-mira.html;
[6] https://eadaily.com/ru/news/2019/10/31/vsled-za-polshey-na-kaliningrad-pozarilas-litva
[7] https://jamestown.org/product/how-to-defend-the-baltic-states/
[8].Довідково: Укатний – густо порослий очеретом острів площею 1200 квадратних кілометрів, який через Укатинський прогин безпосередньо пов’язаний з перспективною нафтовою структурою Курмангази. За прогнозними оцінками, запаси цього родовища можуть становити від 550 до 1800 млн тон нафти.
[9] Електронна єврейська енциклопедія, режим доступу: https://eleven.co.il/land-of-israel/history-until-1948/15788/