"СЕНСС" 30 Жовтня, 2020 Коментарів немає

«Краще складу зброю і не буду воювати, тому що мені ще “світить” амністія» – саме така мотивація, а точніше демотивація участі в незаконних збройних формуваннях можлива на думку Голови Керівної Ради Центру безпекових досліджень “СЕНСС”.

Про значення амністії у Мінських домовленостях, категорії правопорушників, у відношенні яких вона має застосовуватись, та практики інших країн у її використанні розмірковує ексміністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України в прямому ефірі програми “Прямий трафік” від 27 жовтня 2020 року.

За словами експерта, люди плутають амністію та інші види відповідальності. «В Мінських домовленостях іде мова про амністію, тобто це звільнення від кримінальної відповідальності, а некримінальні обмеження в “Мінську” не прописані і можуть бути застосовані» – наголошує Вадим Черниш. «Якщо ми говоримо про окуповані території, то чому ми не говоримо про звільнені території? Пані Штепа (колишній мер м. Слов’янська), наприклад, вона точно мала би бути обмежена  в доступі до органів місцевого самоврядування. Але закону такого немає». За словами ексміністра, на сьогоднішній момент потрібно думати не лише про окуповані території, а і про вільні, для того щоб були певні запобіжники. Так, вказує Голова Керівної Ради Центру безпекових досліджень “СЕНСС”, «якщо ти підривав національну безпеку – може бути кримінальне обмеження, а може і некримінальне або комбіновані». «Досвід Хорватії по амністії, – продовжує експерт, – там було їх 4: хто вчиняв терористичні акти – не підпадає під амністію, хто знущався і незаконно поводився з військовополоненими – не підпадає. Амністія в кримінальному процесі персональна». Вадим Черниш наголошує: «Навіть якщо є закон про амністію, все рівно є категорії, які підпадають під амністію. Далі іде відповідна процедура: докази збираються, людина визнає провину. Тому є різні види обмежень». Насамкінець зазначається, що вже пропонувалися варіації, які не можуть «взлетіти», і це були суди з громадських організацій.

«Всеохоплюючої амністії однозначно бути не може. Ми по Женевських конвенціях маємо довічно переслідувати тих, хто вчиняв злочини. Не тільки ми – весь світ. Від цього фундаментального принципу не можна відмовитись, бо це порушення наших, взяти на себе зобов’язань».

Вадим Черниш підкреслює, що амністія може бути засобом впливу, здатним демотивувати незаконні збройні формування та інші «категорії»: «Якщо брати виключно положення, зазначені у Мінських домовленостях, то вони розповсюджувались на той період, хто тоді вчиняв злочини. Раз амністували, а вони далі продовжують. Що знову амністувати за новий період?» Ексміністр звертає увагу, що «тому амністія має значення, коли демотивує приймати участь у діяльності незаконних збройних формувань та підтримувати окупаційий режим». «Тобто, – пояснює далі він, –  може бути закладений розкол всередині збройних формувань. Мовляв,  краще складу зброю і не буду воювати, тому що мені ще “світить” амністія, а якщо продовжу активно брати участь – тоді вже мені “не світить”. Тобто інколи амністія є засобом впливу на демотивацію частини людей, щоб вони більше не брали участь і не погіршували становище. Але частина людей, яка однозначно має підпасти під кримінальну відповідальність, вона буде переслідуватись».

«Методи ведення війни мають відповідати стандартам таким, які світ встановив, а це – міжнародні конвенції, конвенції в сфері гуманітарного права. Є практика в деяких конфліктах, де можна вплинути на частину людей, щоб вони не приймали участь у бойових діях. До речі в Північній Ірландії винні у відповідних злочинах під час конфлікту особи мають “відсидіти” два роки, а потім вони умовно звільняються, але за ними спостерігають і за правопорушення вони можуть бути повернені до в’язниці, навіть довічно ув’язнені». Як результат, «є різні механізми, і використовувати амністію як демотивацію потрібно».