Опубліковано Інформаційним агентством “Інтерфакс-Україна” 2 лютого 2024 року.
Питання про те, як США та інші демократичні країни можуть допомогти Україні протистояти російській агресії, тісно пов’язане з економічними санкціями або, точніше кажучи, обмежувальними заходами.
Стратегічний погляд на використання економічних санкцій проти Росії та її національних суб’єктів слід порівняти з добре відомим підходом до військової стратегії. Відповідно, цілі, шляхи та засоби повинні бути основними елементами такої стратегії, яку я б краще назвав “Стратегія економічних санкцій”. Однак, можна взяти до уваги ще одну аналогію –стримування, яке може бути як покаранням, так і ігноруванням. “Економічне” стримування шляхом запереченням неможливе щодо ймовірного втручання близьких у військовому відношенні держав; у такому випадку важливим є військовий інструмент національної могутності.
Окупація росією Кримського півострова у 2014 році та військові дії росії у східних областях України вперше викликали санкційну реакцію з боку США, ЄС та інших держав. Росія здійснила стратегічну несподіванку для США та їхніх союзників, захопивши українські території, що не лишило жодних можливостей для стримування.
У липні 2014 року, після початку російської агресії, тодішній президент США Барак Обама висловився щодо санкцій, накладених на росію: “Ми очікуємо, що російське керівництво ще раз побачить, що його дії в Україні мають наслідки, зокрема ослаблення економіки і посилення дипломатичної ізоляції”. Можна розглядати це як форму “економічного стримування”, для обмеження майбутніх дій росії проти України. Це не спрацювало: росія продовжила свої відкриті і приховані дії, спрямовані на повернення України під політичний контроль росії.
У грудні 2021 року, на порозі неминучого повномасштабного вторгнення росії в Україну, президент США Джозеф Байден знову спробував застосувати економічне стримування. На відміну від 2014 року, цього разу майбутня російська атака не стала стратегічною несподіванкою для США та їхніх союзників. Президент Байден заявив, що він “дуже чітко дав зрозуміти” Володимиру Путіну, що “якщо він насправді вторгнеться в Україну, то отримає … економічні наслідки, яких він ніколи не бачив і яких ще ніколи не бачив світ, з точки зору накладення санкцій”. Це знову не спрацювало.
З цих двох прикладів песиміст може зробити висновок, що економічні санкції не працюють. Однак, це не так; економічні санкції не є марними; вони просто не були ефективними як інструмент стримування. У той же час, економічні санкції демонструють ефективність як м’ясорубка для російської економіки і впливають на військовий потенціал Росії. Послаблюючи економіку, санкції позбавляють росію ресурсів, необхідних для всіх інших інструментів національної могутності, включаючи пропагандистську машину.
З двох вищезгаданих прикладів застосування економічних санкцій проти росії можна винести кілька уроків. По-перше, однією з головних цілей економічних санкцій є вплив на економіку агресора, щоб спонукати його витрачати більше грошей на “масло”, а не на “зброю”. Якщо агресор обирає “зброю”, він стикається з додатковими внутрішніми загрозами з боку населення і буде змушений перенаправити принаймні частину “зброї” всередину, а не назовні. По-друге, ще однією першочерговою метою є руйнування ланцюгів постачання для російської військової промисловості, що призводить до зниження військового потенціалу. По-третє, економічні санкції мають заблокувати доступ агресора до нових технологій та обмежити його можливості для запровадження інновацій. По-четверте, щоб досягти поставлених цілей, санкції мають бути сплановані та реалізовані як середньостроковий або навіть довгостроковий комплекс цілісних і взаємодоповнюючих дій. По-п’яте, економічні санкції мають супроводжуватися відповідною торговельною політикою щодо Росії.
Будь-яка держава, яка хоче досягти своєї мети за допомогою санкцій, повинна надати повноваження відповідному органу координувати роботу інших задля досягнення ефективності, результативності та оперативності. З тих же причин слід забезпечити належну міждержавну координацію.
Концепція інструментів могутності держави DIMEFIL (diplomatic, information, military, economic, financial, intelligence, law enforcement) може дати нам деякі підказки щодо того, як посилити економічний інструмент влади іншими засобами. Дипломатична, інформаційна, військова, економічна, фінансова, розвідувальна та правоохоронна сфери розглядаються як інструменти могутності держави. Розвідувальні служби можуть надавати інформацію про економічну вразливість росії та ланцюги постачання товарів для її збройних сил і військової промисловості. У зв’язку з цим мушу зазначити, що російські спецслужби спеціально уповноважені президентом росії отримувати так звану “науково-технічну” розвідувальну інформацію. Правоохоронні органи повинні закрити двері тим, хто порушує санкційні режими всередині країни чи на міжнародному рівні, співпрацюючи зі своїми партнерами. Дипломати повинні робити все можливе для того, щоб треті держави вживали заходів підтримки для запобігання обходу санкційних режимів.
Дозвольте повернутися до аналогії з військовою стратегією, про яку я згадував на початку. Використання економічних санкцій як інструменту вимагає стратегічного бачення: цілі, шляхи та засоби мають бути чітко визначені. Тому добре, коли держава має Стратегію економічних санкцій (СЕС) або подібний документ. До підготовки стратегічного документа мають бути залучені різні державні органи, а також ретельно проаналізовані всі наявні вразливі місця держави-об’єкта санкцій.
Необхідно регулярно оцінювати ефективність роботи виконавців та дієвість СЕС. Моніторинг впливу санкцій та реакції агресора на них є вкрай важливим, але це завдання не є банальним через закритість російської держави як такої. Знову ж таки, розвідувальні органи можуть допомогти зрозуміти, наскільки ефективними є санкції. Такі дії спецслужб можуть підвищити цінність зусиль, які докладають економічні органи держав, намагаючись зупинити російську агресію.
Станом на сьогодні в Україні немає жодного стратегічного документа, який би визначав цілі, шляхи та способи використання санкційного інструменту, а також відповідального високопосадовця чи урядового органу, який би відповідав за реалізацію санкційної політики. Водночас саме Україна має бути прикладом того, як використовувати інструмент санкцій для зменшення потенціалу Росії продовжувати війну та вести її в майбутньому.
Вадим Черниш, PhD, Голова Керівної Ради Центру безпекових досліджень “СЕНСС”