Існує презумпція, що Федеральна служба безпеки (ФСБ) Російської Федерації має значний вплив на виконавчу владу в Росії і послуговується при цьому методами та інструментами Комітету державної безпеки (КДБ), який діяв за часів СРСР.
Одним із таких інструментів є використання так званих співробітників під прикриттям – прикомандированих співробітників. Щоб довести або спростувати таку презумпцію, Вадим Черниш, Голова СЕНСС, провів дослідження, в якому розглянув відповідні документи КДБ, що регулювали використання прикомандированих співробітників та проаналізував інформацію з відкритих джерел про аналогічну діяльність ФСБ Росії.
Результати цього дослідження представлені у статті, яка опублікована в журналі Strategic Security (Global and national security institute University of South Florida USA).
Пропонуємо ознайомитися із деякими тезами цієї статті:
1. У часи СРСР існувала постійна практика прикомандирування співробітників КДБ до цивільних установ, і сучасна Росія продовжує її використовувати.
Про діяльність співробітників під прикриттям свідчать, зокрема, деякі документи КДБ. Це Інструкція від 24 грудня 1958 року про роботу з офіцерами діючого резерву КДБ, прикомандированими до цивільних міністерств і відомств, та Положення від 12 жовтня 1982 року про офіцерів діючого резерву.
Щодо пострадянських часів, то у 1995 році парламент РФ прийняв Закон «Про Федеральну службу безпеки». Закон визначає ФСБ як єдину централізовану систему органів, що забезпечують безпеку країни. Він безпосередньо надає ФСБ повноваження командирувати своїх співробітників до державних і недержавних організацій незалежно від форм власності, залишаючи таких офіцерів на військовій службі.
А Положення ФСБ, затверджене президентом Росії у 2003 році, а саме пункт 43, згадує про незмінні повноваження ФСБ прикомандирувати своїх співробітників до сторонніх організацій.
Варто зазначити, що Положення про офіцерів діючого запасу КДБ 1982 року все ще є офіційно недоступним для громадськості в Росії, що може пояснити повторення його положень у нинішніх внутрішніх документах ФСБ.
2. Співробітники під прикриттям часів КДБ могли здійснювати широкий спектр заходів контррозвідки, тим самим забезпечуючи досягнення загальної мети КДБ, яка полягала в посиленні впливу в структурах державної влади. Такі ж необмежені повноваження має ФСБ.
Документ 1958 року покладав на офіцерів діючого резерву обов’язок працювати лише з секретною інформацією в межах підконтрольних об’єктів. Натомість положення 1982 року розширило їхню діяльність і вже дозволяло їм протидіяти ідеологічним диверсіям, проникати у спецслужби противника та антирадянські центри за кордоном, виявляти шпигунів і так званих агентів, перешкоджати розвідувально-підривній діяльності противника, отримувати інформацію, яка становить інтерес для держави і КДБ, допомагати керівництву організації і проводити там так звану профілактичну роботу.
У сучасній Росії, зокрема статті 6 і 13 Федерального закону «Про оперативно-розшукову діяльність» надають ФСБ право на проведення негласних або конспіративних оперативно-розшукових заходів (допитів, наведення справок, дослідження предметів і документів, спостереження, обстеження приміщень і транспортних засобів, контроль поштових відправлень, прослуховування телефонних розмов тощо).
3. У методів часів КДБ та ФСБ існує ще одна спільна риса: з самого початку своєї місії прикомандировані офіцери мають тісні стосунки з керівниками цільових організацій. Діяльність співробітників під прикриттям є засекреченою, хоча при цьому керівники організацій, до яких відправляють працівників, знають про приналежність до спецслужб своїх нових співробітників, що, в свою чергу, визначає особливі конфіденційні відносини між ними.
4. Керівники ФСБ є носіями професійного мислення та досвіду КДБ, який використовував прикомандирування офіцерів протягом тривалого часу і відпрацював використання цього впливового інструменту. Тому немає сенсу відмовлятися від нього, особливо коли керівники знають, як ефективно його використовувати. Наприклад, тимчасово виконуючий обов’язки директора ФСБ Олександр Бортніков розпочав свою кар’єру в КДБ у 1975 році. Всі його заступники також є колишніми офіцерами КДБ. Попередній директор ФСБ Микола Патрушев, який обіймав цю посаду з 1999 по 2008 рік, розпочав свою кар’єру в КДБ у 1974 році.
Таким чином, можна з упевненістю стверджувати, що ФСБ слідує тактиці, методам і принципам КДБ, коли таємно призначає своїх офіцерів, принаймні деяких з них, у цивільні органи виконавчої влади держави і суб’єктів федерації.
Розуміння ролі ФСБ у російській державній машині влади може допомогти зовнішньополітичним діячам та розвідувальним службам країн, які мають справу з Російською Федерацією. Ця стаття може бути цікава міжнародним організаціям, які працюють у Росії, щоб бути в курсі того, як ФСБ може впливати на рішення виконавчої влади, що стосуються їхньої діяльності. Особливо корисною вона буде для громадських організацій, які здійснюють моніторинг демократичних і недемократичних процесів у Росії та становища щодо прав людини в цій країні.
Повний текст статті Вадима Черниша англійською мовою можна знайти за посиланням: https://digitalcommons.usf.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=2164&context=jss