"СЕНСС" 31 Жовтня, 2019 Коментарів немає

30 жовтня Вадим Черниш, Голова Керівної Ради Центру в ефірі програми “Вересень+1” та Микола Вересень говорили про стан і можливості України у сфері безпеки, про те, як це може допомогти Україні і країнам-партнерам.

В цьому матеріалі ми вибрали для вас найважливіші тези цього надзвичайно цікавого інтерв’ю.

  1. Важливість розвідки для безпеки держави

Після розпаду СРСР минуло майже 30 років, але серед українських політиків досі зберігається тогочасне уявлення про діяльність спеціальних органів та служб. Наше суспільство за десятки років  звикло бачити в цій діяльності політичний розшук, політичний пресінг, що під час певного періоду розвитку нашої держави був на стільки визначальним для всіх груп, політичних еліт, артистів, поетів, письменників, що традицію бачити лише цей компонент в діяльності спеціальних служб і органів можна вважати пострадянською звичкою. Натомість, саме розвідувальному компоненту в  діяльності цих органів приділяється мало уваги. Велику роль у нас також відводять дипломатам, оскільки вони нібито збирають інформацію, все знають, з усіма спілкуються, хоча насправді дипломатичні канали – не єдине джерело інформації зараз.

Я наведу приклад по США: на національну розвідувальну програму і на військову розвідувальну програму на 2019 рік (це не діяльність пов’язана з суто з оборонним бюджетом, оборонним плануванням і виконанням) було виділено з бюджету понад 80 мільярдів доларів! Це більше, ніж весь військовий бюджет Російської Федерації. Можете собі уявити? Тобто програма їхньої діяльності передбачає неймовірний збір і аналіз інформації. В розвідувальних органах США працює майже 30 тисяч самих тільки аналітиків. Якою інформацією вони можуть користуватись? Це звісно інформація, яка є у відкритих джерелах, у закритих джерелах, технічні засоби. Це все потрібно для держави, щоб на підставі такої інформації сформувати порядок денний для політичних лідерів.

  1. Відсутність доктринального підходу

 Доктринально нашій державі треба визначитися з багатьма компонентами. Зокрема, в стратегії національної безпеки має бути чітко вказано, хто в нас ворог і хто в нас друг, або принаймні, з боку кого у нас можуть бути загрози і якого характеру ці загрози? Бо в нас часто все зводиться до пропаганди, військової потуги тощо. Інколи говорять про гібридність, але називають знову пропаганду в основному, трохи про кіберзахист говорять – про протидію кібератакам. А якщо говорити про комплексні рішення, то ця проблематика потребує того, щоб керівництво держави структурувало і визначилось: хто за що відповідає і як має бути побудована взаємодія.

  1. Технічні засоби: треба вчитися бути ефективними не лише під час традиційного бою

В такій діяльності важлива роль має відводитись технічним засобам, які мають бути сучасними і високоякісними. Очевидно, що нашій країні їх не вистачає. Окрім того, за кордоном втратили дуже багато цінних джерел інформації. Як наслідок, недопрацювання і  недостатня увага цій сфері, а також застаріла школа для підготовки наших кадрів – все це призводить до того, що інтелектуального продукту, який має надаватись розвідкою для прийняття політичних рішень, у наших лідерів часто не вистачає. Тому нам треба вчитися не лише бути ефективними під час традиційного бою: в окопах, або поза ними, або з військовою технікою, автомобілями. Треба працювати та вдосконалюватись і в царині діяльності розвідувальних органів. От наприклад говорять про кібербезпеку. Я мало чув в Україні, щоб її розділяли, але насправді вона складається з трьох компонентів: кіберзахист – про який переважно всі говорять, кібератаки, розвідка. І наприклад, в США є посада керівника кіберкомандування, який може вчиняти наступальні дії, якщо отримає команду верховного головнокомандувача. Я хочу дізнатися, а хто в нас така особа?

  1. Цінність в передбаченні.

Я бачив кілька публікацій, в яких йшла мова про повернення до КДБ-шної моделі –  повернення розвідки в СБУ і передача СБУ знову контролю за цією сферою. Мені здається така модель неправильною. Я вважаю, що навпаки треба посилити сегмент розвідки, який буде працювати виключно поза межами держави, отримувати інформацію, намагатися попередити, прогнозувати. Тому що країні потрібен вплив закордоном, керівництво країни має знати хто працює проти нас, в принципі хто і як працює, в кого які зв’язки, як нейтралізувати чи попередити загрози.

Робота розвідки має спрямовуватись також на передбачення так званого «стратегічного сюрпризу». Наприклад, чи знали американці, що на Перл Харбор нападуть? – Напевно здогадувались, але не знали яким саме чином буде здійснено напад. Багато хто з них думав, що японці не нападуть, бо знають, що американський потенціал сильніше. В той же час японці думали навпаки: якщо ми це зараз не зробимо, то потім буде ще гірше. Це приклад стратегічної помилки в аналізі, яка призвела до таких сумних наслідків. Тобто ця галузь знань потребує навчання та підготовки кадрів, в тому числі закордоном з використанням кращого досвіду. Треба намагатись зробити так, щоб хоча б один випуск українських фахівців пройшов повний курс навчання, наприклад, в США або Великій Британії.

  1. Про важливість термінології

Була низка провалів, або так би мовити неточностей, у діяльності американських спецслужб, які призвели до політичних помилок президентів, в результаті чого було переглянуто систему координації і обігу інформації. Можливо хтось здивується, але для аналітиків в США є затверджений у 2015 році стандарт аналітичної роботи. Рівень можливості чи неможливості підтвердити якусь інформацію там визначається відсотковою шкалою і має відображатись в тексті відповідним словом-маркером. Як це працює: якщо певні дані підтверджені на  0-5%, то під час їх опису слід використовувати слово «це неможливо». Або якщо ж якась подія чи інформація підтверджена на 85%, то це означає, що вона «майже можлива». Серед інших визначень за шкалою є терміни «вірогідно», «з ввисокою вірогідністю», «майже неможливо», «допускається» тощо. Тобто вимоги до аналізу інформації, до виготовлення продукту політичної еліти є стандартизованими, що забезпечує уникнення ряду помилок аж до найвищого політичного рівня.  В такій системі можна прогнозувати, можна робити оцінки, можна бачити загрози не тільки  завтрашні, а й середньострокові, довгострокові.

  1. Зайва закритість

Закритість в діяльності розвідки звісно може може бути. І звичайно не треба розголошувати методи, джерела, операції… Але методологія аналізу – це відкриті дані, факультети, які готують аналітиків,– це відкрита інформація. Кожен може зайти на сайт Центрального розвідувального управління і побачити цикл роботи з інформацією. Він класичний і складається з 5 елементів: завдання на збір, збір, обробка, аналіз і розповсюдження. Такі речі треба вчити в навчальних закладах по підготовці відповідних спеціалістів. Якщо я скажу, що у нас немає фахівців, які мають відповідні знання, що можна порівняти зі знаннями спеціалістів західних країн, то я переконаний, обов’язково знайдеться людина яка скаже: та ні, він просто не знає, у нас все є, але ми не скажемо хто, бо це закрита інформація. Насправді це зовсім не той рівень. Керівництво держави часто говорить, що нам потрібні фахівці в бізнесі, в менеджменті. Але в цьому елементі державного управління нам також потрібні фахівці: в аналізі, в менеджменті.

  1. Щодо перехоплень

Завдяки високому технічному потенціалу, що дозволяє обробляти інформацію в автоматичному режиму, західні спеціальні служби отримують близько 60-65% з усієї інформації, що зазвичай є в їхньому розпорядженні з різних джерел. Технічні засоби дозволяють за рахунок застосування їх отримувати цінну інформацію, яка проробляється, потім аналізується, і видається у вигляді продукту. Наприклад, президент США кожного дня має інформацію як короткий аналітичний продукт, що називається daily brief, інші органи в своїй діяльності роблять інші аналітичні продукти.  При цьому його структура, професійна термінологія є затвердженими і відомими для всіх учасників,  що дає можливість всім приймати відповідні рішення. Але в Україні трапляється так, що навіть якщо фахівці знайшли певну правильну і корисну інформацію, вона не потрапляє до того політика чи органу, якому вона справді потрібна, тобто зв’язку з політиками, які приймають рішення дуже часто немає. Тобто проблема і в технічним можливостях щодо перехоплення сигналу/інформації і в організації системи, яка забезпечила належну взаємодію. Складається враження, що в Україні чомусь останнім часом цим тільки хакери займаються,  українські добровольці або патріоти-волонтери. Це одна проблема, інша – пов’язана з активною діяльністю по отриманню інформації від якоїсь особи, тобто «зняття інформації» І є проблема в тому щоб просто сигнал перехоплювати, це одна стратегічна задача і організувати цю систему. Тактичні завдання це відразу після імплементації, або на виконання цієї стратегії.  Якщо брати американську модель, то основний потенціал, основні елементи державного впливу проявляється в 4 напрямках, які часто в спеціальній літературі позначають абревіатурою DIMЕ (також це слово означає десятицентову монету в США), що розшифровується як дипломатія, інформація, мілітарний компонент та економіка. Але пози цим ще є кібердомінування,  і т.д. Тобто нетрадиційна модель впливів на нас – військова і невійськова – потребує і більшої координації,  і  більшого розуміння кожного напрямку.

 

  1. Надлишок даних: менше 1% випадків закінчують реальними розслідуваннями

«Стара школа» спецслужб вважала все національною безпекою, але на практиці це призводить до валу інформації і даних, які неможливо проаналізувати та виокремити з них важливу інформацію. Наведу сучасний приклад: 150 тисяч гривень – це сума коштів, які підпадають під моніторинг банків. Складно навіть уявити скільки транзакцій треба проаналізувати, щоб виявити кримінальну або терористичну складову. Це реально неможливо зробити і як підтвердження цьому маємо ситуацію в державі, коли менше 1% випадків закінчують реальними розслідуваннями і ще менше – кримінальними вироками. Тому важливо налагодити цю систему, враховуючи кількість метаданих та наявних ресурсів на їх обробку. Наприклад, Агентство національної безпеки США могло за цикл зібрати до 7 мільйонів метаданих, але за результатами їх обробки видавалось тільки 500 ордерів або дозволів на прослуховування.

  1. Вміння правильно використовувати інформацію

Сьогодні в країнах, де розвідка на високому рівні, існують навіть підрозділи, які за непрямими даними можуть аналізувати емоційний стан людини через соціальні мережі twitter, facebook. Тобто якщо людина постійно пише в facebook о 5 годині ранку, а о 8 ранку припиняє – це дає розуміння про розпорядок роботи такої людини. Якщо ця людина президент чи прем’єр-міністр чи інша вища посадова особа – така інформація буде обов’язково використана для формування характеристики об’єкта спостереження. За деякими непрямими даними можна відстежити хто впливає на прийняття рішень. Особливо це проявляється в диктаторських або авторитарних режимах, не в демократичних. Тому РФ дуже складно виявити такі фактори в демократичних режимах, оскільки за умов демократії рішення приймаються консенсусом и часто завчасно ніхто не знає яким буде остаточне рішення. А от в автократіях і диктатурах треба знати тих, хто впливає на персоналії, їхній рівень впливу, «двоцовые интриги».  Все це серйозна потужна робота, яка Україні під силу, і тут ми можемо бути на однаковому рівні, або ж навіть кращими, ніж наприклад, ті, хто може мати ядерну зброю. Для цього треба інтелект, дисципліна, якісне програмне забезпечення і високий рівень професійної підготовки. Умовно кажучи, для успіху аналітику не треба мати з собою ядерну бомбу. Технічні засоби хоча і дороговартісні, але Україні по силах. Це і є асиметричність: якщо ми не зможемо «нагнати» озброєння до такого рівня, як у РФ, то треба посилювати інші компоненти, зокрема протидіяти з викоритсанням інформації. Більше того, якщо ми отримуємо інформацію про інші держави, про події – ми стаємо цінним союзником. Як, наприклад, ізраїльські спецслужби і органи, з якими кожен хоче мати справи, оскільки вони володіють важливою інормацією

  1. До питання кіберзахисту

Цікавий приклад був в історії американських спецслужб. В США голова Агентства національної безпеки є головнокомандувачем кіберкомандування. Під його керуванням спеціальні підрозділи попереджувально подавляли кілька небезпечних місць, звідки відбувались так звані «негативні впливи» під час виборів, щоб показати, що в них є така можливість і що вони можуть дійти до кінця і тим самим продемонструвати міць в кіберпросторі. Тут також важливо зберегти баланс – з одного боку показати міць, з іншого – не відкривати всі можливості. Ще один приклад був з Іраном. Є такий вірус Stuxnet, про який була інформація, що він був розроблений розвідувальними органами США та Ізраіля та внесений в систему іранських центрифуг. Ним була успішно заражена комп’ютерна система ядерної програми Ірана – вірус порушив роботу майже 1000 центрифуг для збагачення уранового палива. Для подолання наслідків іранці витратили кілька років. Такі приклади свідчать про те, що системи які повністю автоматизовані (діджиталізовані) мають бути повністю захищені.

Захист систем і баз даних стосується не лише військової сфери чи сфери діяльності розвідувальних органів. Це ж саме стосується підходу «країна у смартфоні». Наша країна, яка зазнає впливу від держави-агресора, витрачає велику частину ресурсів на протидію і подолання цієї агресії, однак якщо покращуючи сервіси уповноважені органи влади збирають дані в одному місці і створюють інтегровані інформаційні системи, бази, це стає фактором вразливості і можливою ціллю для ворога. Тому такі бази даних повинні бути захищені на найвищому рівні.

  1. Перешкоди з «людським фактором»

Що може додатково ускладнити досягнення Україною мети виходу на якісно новий рівень у сфері безпеки? Менеджмент. Всі знають, що спеціалісти сфери ІТ, талановиті розвідувальники, аналітики – всі вони потребують особливого підходу до керівництва і управління. Важливим для них також є визнання, імплементація чи споживання їх розробок. Це теж саме, що організовувати робочий процес з творчими, талановитими людьми.

З іншого боку, менталітет багатьох українців, що пов’язаний з установками з ХХ-го століття і Радянського Союзу є вагомим чинником, що заважає розвитку держави, і це не лише корупція (яка також є наслідок того ж менталітету).

В сфері безпеки для нашої держави є дуже багато завдань і викликів, однак це може дати нам багато зисків: по-перше, для національної безпеки, для протидії агресору, для власних політичних еліт, для збільшення власного потенціалу, по-друге, ми стаємо ціннішими для інших країн, партнерів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.