Ділимось з вами ще однією з найкращих робіт, написаних студентами під час вивчення навчальної дисципліни «Основи національної безпеки», викладачем якої є голова Керівної ради «СЕНСС» Вадим Черниш. Автор цього есе – Павло Мацюцький – студент 5-го курсу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» спеціальності публічне управління та адміністрування*.
Концепція «гібридної» війни та її складові
Вступ
Із урахуванням сучасного етапу суспільного розвитку, в умовах інформаційного суспільства, вирішення конфліктів між державами виключно військовими методами не є таким ефективним як одночасне використання традиційних і не традиційних методів ведення війни. Використання цих методів у комплексі і є суттю «гібридної війни».
Тему есе «Концепція «гібридної» війни та її складові» обрано для аналізу змісту поняття «гібридна війна» та методів її ведення, з урахуванням сучасного етапу суспільного розвитку.
Концепцію гібридної війни політичні та військові експерти почали активно обговорювати на початку 2000-х років, але як явище вона існує ще з давнини.
Концепція гібридних війн визначає сучасну війну як комбінацію різних видів військових і невійськових засобів, які використовуються для досягнення стратегічних цілей.
Ці засоби можуть включати конвенційні військові операції, іррегулярні бойові дії, асиметричні методи, політичний і ідеологічний конфлікт, сили спеціальних операцій, конвенційні збройні сили, економічний тиск, кібератаки, інформаційне протистояння, терористичні елементи, та інші.
Незважаючи на багатий досвід, накопичений у цій сфері протягом історії воєн, концепція гібридної війни досі не має загальноприйнятого визначення.
У випадку гібридних війн, основна ідея полягає в поєднанні різних методів і засобів, щоб створити комплексний вплив на супротивника. Це може включати не лише військові операції, а й елементи політичної, економічної та інформаційної стратегії.
Гібридні війни стають особливо актуальними в контексті геополітичних конфліктів, де держави використовують широкий спектр засобів для досягнення своїх цілей. Російська гібридна агресія проти України є прикладом такого використання різних елементів військового та невійськового впливу для досягнення політичних та стратегічних цілей.
- Поняття «гібридної» війни
Гібридна війна – це воєнна стратегія, яка спрямована на маскування ролі агресора в конфлікті і включає спонсорування заколотів, воєнні дії «під чужим прапором» і широкий спектр невоєнних засобів впливу на противника (економічні, інформаційно-психологічні, кібервійськові тощо).
«Гібридність» (суміш) виявляється у комбінації нетрадиційних (інформаційні та економічні дії) та традиційних (використання збройної сили) методів війни. Гібридна війна потрапляє до «сірої зони» міжнародного права, де важко встановити, кваліфікувати і регулювати за звичайними правилами (законами і звичаями війни).
Концепцію «гібридної» війни висловив вперше генерал Джеймс Н. Меттіс у вересні 2005 року під час конференції з оборони, організованої Інститутом ВМС США та Асоціацією Корпусу морської піхоти. Пізніше ця концепція була опублікована спільно з Ф. Гоффманом у листопаді 2005 року у статті під назвою «Майбутня війна: зліт гібридних воєн». Гоффман висловлює думку, що у майбутньому ми зіткнемося не з рядом противників, кожен з яких обирає який-небудь окремий, нетрадиційний або інший спосіб опору, а з противниками, які одночасно використовують усі доступні методи опору, виявляючи їх у вигляді мультимодальних (змішаних) або «гібридних» воєн.
Поняття «гібридної» війни охоплює як організаційний аспект, так і застосування засобів. Організаційно ці конфлікти можуть мати ієрархічну політичну структуру, поєднуючи її з децентралізованими елементами або мережевими тактичними підрозділами. Щодо засобів опору, вони також виявляються гібридними як за своєю формою, так і за застосуванням. В таких конфліктах, за словами Гоффмана, майбутні противники (будь то держави, фінансово підтримувані групи або самофінансовані угруповання) володіють сучасним військовим потенціалом, що включає шифрувальні командні системи, портативні ракетні установки та інші сучасні смертоносні засоби, а також надають підтримку повстанським рухам, які використовують засідки, саморобні вибухові пристрої, насильство та вбивства. Це можуть бути держави, які поєднують високотехнологічне обладнання, наприклад, протисупутникову зброю, з тероризмом і кібервійнами, спрямованими проти фінансових організацій. У гібридній війні, крім регулярних військ, з’являються безліч нових акторів – іррегулярні повстанські формування, кримінальні банди, міжнародні терористичні мережі, приватні військові компанії та легіони іноземних найманців, підрозділи спецслужб різних країн світу, а також військові контингенти міжнародних організацій.
Згідно з Гоффманом, гібридні війни об’єднують в собі різноманітні режими ведення бойових дій, включаючи традиційні, нетрадиційні тактики і нерегулярні військові формування, організацію терористичних актів з використанням насильства та примусу, а також злочинні заворушення. Така діяльність, яка набуває різних форм, може здійснюватися різними або навіть одними підрозділами, але, як правило, операційно і тактично керується в координації з іншими підрозділами, які діють на головному театрі операцій з метою досягнення синергетичного ефекту. Такі ефекти можуть бути досягнуті на будь-якому рівні ведення бойових дій.
«Успіх у гібридній війні вимагає дій невеликих підрозділів з рішучими і винахідливими командирами, готовими до зіткнення з невідомістю – і тих, хто володіє відповідним озброєнням і екіпіровкою, щоб випередити ворога. Найбільшою проблемою в майбутньому буде, звісно, захист, особливо з урахуванням різноманітності озброєнь і методів їх використання», – підкреслює Гоффман.
Противнику на користь грають і сучасні інформаційні технології, які поліпшують підготовку бойовиків і обмін досвідом. Прикладом такої підготовки було спостережено в Іраку і Афганістані, де бойовики швидко освоювали тактичні і технічні нововведення, які знаходили в Інтернеті або отримували з інших джерел.
Сьогодні межі між «правильною» і «неправильною» війною розмиті. Навіть недержавні організації все частіше мають доступ до зброї, яка раніше була доступна тільки державам. І самі держави все частіше вдаються до нетрадиційних стратегій. Усі можливі засоби задіяні, сторони вдаються до будь-яких, навіть нелегітимних методів і прийомів дій – як силових, так і несилових.
Іммануїл Кант висловлював застереження щодо таких ворожих дій, які могли б підірвати взаємну довіру в майбутньому стані миру. Згідно з його поглядами, жодна держава, навіть під час війни, не повинна вдаватися до використання вбивць, отруйників, порушення умов капітуляції чи підбурювання до зради в державі ворога. У гібридній війні, однак, використання всіляких засобів, зазначених Кантом, є можливим.
У 2004 році на замовлення НАТО проведено дослідження Multiple Futures з метою виявлення тенденцій змін у сфері міжнародної безпеки загалом та способі ведення воєн зокрема. У підсумковій доповіді мова йшла також і про гібридну війну. Як наголошує генерал-майор у відставці Франк ван Каппен, у цього терміну безліч дефініцій. Далі, правда мова знов зводиться до суто військового виміру та визначення гібридної війни як мішанини класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Недержавні виконавці бойових завдань «можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами. Всю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань».
У своїй доповіді на загальних зборах Академії військових наук у січні 2013 року, начальник Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, генерал армії Валерій Герасимов, визначив особливості сучасних війн і вказав на ключові тенденції їх розвитку. Він відзначив, що у XXI столітті спостерігається знищення меж між станами війни і миру, причому війни вже не оголошуються, а їх початок не відбувається за традиційними сценаріями.
Герасимов виокремив декілька основних рис сучасних війн:
1) Зростання ролі невійськових засобів: невійськові методи стали важливим інструментом досягнення політичних і стратегічних цілей, іноді перевершуючи силу зброї за ефективністю.
2) Акцент на невійськових заходах: вага протистояння пересувається в бік політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових засобів, які включають в себе використання протестного потенціалу населення.
3) Прихований характер військових заходів: військові дії, включаючи інформаційне протистояння і операції сил спеціального призначення, часто мають характер прихованості.
4) Перехід до відкритого застосування сили: силові дії можуть виявлятися відкритими на завершальних етапах конфлікту, іноді під покривом миротворчої діяльності та кризового врегулювання.
Ці характеристики свідчать про новий парадигмальний підхід до ведення війни в умовах сучасного світу, де невійськові, інформаційні та політичні впливи можуть мати значущий вплив на ситуацію на міжнародному рівні.
- Традиційні та не традиційні методи війни
Гібридна війна – це війна, яка поєднує звичайні і незвичайні форми ведення війни, які дійсно переплітаються. Тобто, це поєднання класичних і некласичних засобів війни.
Якщо брати формулювання Філіпа Карбера, то він розрізняє 4 воєнних і 4 невоєнних чинники гібридної війни. 4 воєнних – це використання традиційних військових конвенційних сил, сил спеціальних операцій, сил нетрадиційних, неконвеційних, а також проксі-сил. Це військова складова. Невійськова складова – це політичні, економічні чинники, це кіберпростір і медіа-простір. Сюди входять пропаганда, інфовійни і все, що з цим пов’язано. І всі ці чинники тісно переплітаються.
«Гібридність» (суміш) полягає також у комбінації нетрадиційних (інформаційні та економічні дії) і традиційних (використання збройної сили) методів війни. Гібридна війна потрапляє до так званої «сірої зони» міжнародного права, коли її важко встановити, кваліфікувати й регулювати звичайними правилами (законами і звичаями війни).
| до традиційних методів війни належать: | до нетрадиційних методів війни належать: |
| – регулярні збройні сили;
– чітка державна належність; – дипломатія; – економічні санкції; – комплексна логістика; – розвинені технології; – домінування вогневої сили; – дотримання «правил війни». |
– партизанські методи;
– тероризм; – підбурювання повстань; – участь криміналітету; – кіберінформаційна війна; – низька інтенсивність; – використання нерегулярних збройних формувань; – недотримання «правил війни». |
Серед інших ознак гібридної війни можна виділити застосування економічних і дипломатичних засобів примусу, кібератаки, інформаційно-психологічні операції. Політолог Євген Магда називає серед її характерних рис використання інформаційної зброї, участь у протистоянні недержавних акторів, використання терористичних методів, нехтування військовим правом та етикою, використання методів економічного та психологічного тиску, пропаганди тощо.
Ведення гібридної війни надає державі численні переваги. Вона дозволяє досягати політичних цілей з мінімальним або навіть без використання військової сили, має відносно низьку ціну і часто дозволяє уникнути відповідальності перед міжнародною спільнотою за воєнні злочини та інші порушення міжнародного права.
- Основні складові «гібридної війни»
Гібридна війна містить певний набір компонентів та особливостей, за допомогою яких здійснюється одночасний вплив на супротивника за різними напрямами. Визначальними складовими гібридних війн є інформаційний, ідеологічний, психологічний, економічний, політичний, дипломатичний, військовий, технологічний, ресурсний, енергетичний.
Одним з ключових аспектів гібридних війн є їх економічний компонент, який почав використовуватися після переходу від натурального господарювання та національних економік до глобальної системи господарювання з міждержавним розподілом праці та міжнародною торгівлею. Історія свідчить про різноманітні методи, які використовувалися у рамках цього економічного компонента протистояння. Прикладом таких методів є фальсифікація грошових знаків під час наполеонівських війн, коли Франція підробляла грошові знаки Англії, Австрії та Росії. З появою епохи глобалізації фінансовий аспект гібридних війн значно посилився за масштабами і різноманітністю використовуваних методів. Сучасні методи охоплюють пряме блокування фінансових рахунків окремих осіб та навіть урядів держав-противників, а також непрямі методи на основі заборон. Наприклад, перше виявилося в блокуванні закордонних рахунків Іраку в 2012 році та Венесуели в 2019 році. Непрямі методи включають заборону на проходження коштів через «треті країни» або блокування доступу іранських банків до системи SWIFT у 2018 році.
Ще однією складовою гібридної війни для України є енергетичний аспект. Використання енергетичних ресурсів в політичних цілях прямо корелює з реальним впливом держави на події у світі. Наразі зі зростанням технічних можливостей і різноманітності економічних зв’язків у сучасному світі з’являються нові форми ресурсного протиборства у вигляді транспортної, енергетичної та навіть водної блокади, що своїми масштабами призводять до екоциду цілих територій. Типові приклади таких дій – спроба відвести води річки Йордан від Ізраїлю, яка стала однією з причин «шестиденної війни» 1967 р., або кібердиверсії, здійснювані для руйнування електроенергетики Венесуели в 2019 р.
Міграція в країнах Європи продовжує зберігати високі темпи. Більшість мігрантів представлені молодими чоловіками із низьким рівнем освіти та відсутністю спеціальності. Мігранти є інструментом впливу «транзитних країн» (Турція у 2020 році) на країни до яких вони прямують (ЄС).
В сфері гібридних операцій однією з ключових областей є культура, культурно-цивілізаційні цінності та чутливість населення країни впливу. У цьому контексті акцент робиться на форму, використовуючи змінювані образи, в той час як зміст втрачає пріоритет і може піддаватися будь-яким маніпуляціям. Сучасна масова культура, водночас, характеризується зниженням культурної та інтелектуальної складності представлення матеріалу для аудиторії. З метою забезпечення доступності, інформація для широкого загалу не повинна вимагати значних інтелектуальних зусиль від глядача чи слухача, спираючись переважно на емоційний вплив на споживача контенту.
У контексті сучасних конфліктів, таких як гібридні війни, використання «юридична війна» може включати позови до міжнародних судів, створення доказової бази для подальших правових кроків, а також застосування санкцій. Юридичні аспекти конфліктів можуть мати важливе значення, оскільки вони можуть визначати міжнародну підтримку, формувати громадську думку та впливати на політичний контекст.
Елементами інформаційної війни, визначеними американськими фахівцями, є: добування розвідувальної інформації, дезінформування, психологічні операції, фізичне руйнування інформаційних ресурсів, зараження комп’ютерними вірусами, проникнення в інформаційні мережі.
Важливо відзначити, що в гібридних війнах інформаційна війна є однією з ключових складових, оскільки вона дозволяє супротивникам впливати на громадську думку, порушувати комунікації та змінювати сприйняття подій.
Психологічний тиск є також поширеним методом впливу на свідомість людей. Його застосування передбачає шантаж, погрози переслідувань, репресій, вбивств та ін., доведення до об’єкта відомостей про реальні чи надумані загрози та небезпеки, здійснення терористичних актів та диверсій. У вітчизняній практиці найбільшого поширення отримав телефонний тероризм, тобто дзвінки з інформацією про нібито замінування громадських місць, вокзалів і т.п.. До основних технологій тиску відносять: шахрайство, блеф, політичні ігри і містифікації, маніпулятивні дії, провокації, психологічні і таємні операції, політичні ігри і рекламні кампанії, дезінформація, чутки тощо. Провокація є одним із часто вживаних методів ведення війни на сучасному етапі, що дозволяє спонукати противника здійснити невигідні для нього дії.
Мета інформаційної та психологічної війни є спільною – підірвати моральний дух противника, вводячи його в оману і досягаючи перемоги за мінімальних жертв та матеріальних витрат. Важливий аспект полягає в тому, що інформаційна та психологічна війни значно менш витратні з точки зору матеріальних ресурсів, порівняно з класичною війною. З іншого боку, цей вид протистояння вимагає більше інтелектуальних ресурсів, оскільки включає детальне проектування стратегії та тактики, виявлення слабких сторін противника та розробку комплексу заходів впливу для досягнення максимального ефекту.
Висновки
Фактично, гібридну війну можна узагальнено визначити як комплекс координованих та стратегічно спрямованих дій, які включають в себе військові, дипломатичні, економічні та інформаційні заходи для досягнення стратегічних цілей. Складовими гібридної війни є як традиційні, так і нетипові загрози, тероризм, а також підривні дії, які використовують сучасні технології для протидії перевазі супротивника у військовому плані.
Загалом, риси гібридної війни включають елементи, які традиційно властиві збройним конфліктам і протистоянням між державами. Серед таких елементів можна визначити економічний тиск і санкції, інформаційну підготовку, політичне оформлення протистоянь, а також методи таємної війни та роботу спецслужб.
Для того, щоб війна називалась «гібридною», доля прямих військових операцій повинна бути меншою за долю інших вразливих активностей. Якщо пратизани, диверсії, економічні санкції, інші інструменти носять допоміжний характер, а збройні сили вже знаходяться в прямому протистоянні – то це комбінована війна.
Гібридна війна включає три поля бою: зона бойових дій, свідомість людей та дипломатію. Сутність гібридних війн базується на широкому спектрі конфронтаційних дій, які використовуються в рамках гнучкої стратегії з довгостроковими цілями. Ця стратегія ґрунтується на комплексному застосуванні інформаційних, дипломатичних, військових, економічних, ресурсних та інших компонентів для досягнення цілей, таких як дестабілізація противника.
Вести гібридну війну економічно вигідніше ніж звичайну: немає руйнувань на власній території, непотрібно вкладати великі кошти в оборонну промисловість і мобілізовувати (виривати з економіки) населення. Десяток хакерів, декілька «прикормлених» політиків і натовп пропагандистів можуть нанести противнику значних втрат, а на їх утримання необхідно менше коштів ніж на традиційні військові формування. При цьому невідомо куди наносити прямий вогонь якщо противник окопався в Інтернеті, соцмережах чи у владі.
Разом з тим, для можливості налагодження взаємної довіри для подальшого періоду миру необхідно дотримуватись правил ведення війни.
*У цій публікації відображено винятково точку зору автора.
Джерело фото: Institute for Security Studies