Огляд поточної ситуації збройного конфлікту на сході України та контекст окремих його проявів і наслідків

В межах підготовки аналітичного звіту здійснено огляд поточного стану конфлікту на сході України та його впливу на різні галузі суспільного, політичного, економічного життя; визначено контекст окремих проявів та наслідків конфлікту, а також перспективи його врегулювання і можливості для пом’якшення його наслідків. Інформація у звіті наведена станом на вересень 2020 року.

Проведення дослідження обумовлене необхідністю систематизації інформації про діяльність органів влади та партнерів в питаннях врегулювання конфлікту, подолання та пом’якшення його наслідків. За шість років триваючого збройного конфлікту та тимчасової окупації частини території України органами влади було впроваджено велику кількість заходів та розроблено низку нормативно-правових актів, покликаних на задоволення потреб та гарантування прав постраждалого від конфлікту населення. Ці документи стали орієнтирами для планування своєї діяльності місцевими органами влади та міжнародними партнерами.

Обрання нового парламенту, зміна у 2019-2020 роках декількох складів уряду, ліквідація та формування нових органів влади, зміна повноважень існуючих органів зумовили зміни державної політики у цих питаннях. Певною мірою вказані обставини вплинули на можливості забезпечення інституційної пам’яті в державних інституціях та реалізації координаційних функцій.

Тому метою дослідження стало проведення огляду поточного стану конфлікту на сході України та визначення на основі аналізу даних впливу конфлікту на різні галузі суспільного, політичного, економічного життя, зокрема процес реформ. Також дослідження передбачало визначення контексту окремих проявів та наслідків конфлікту і перспектив його врегулювання та можливостей для пом’якшення його наслідків.

Дослідження розраховане на використання міжнародними організаціями, що працюють в Україні та розробляють і втілюють ініціативи з подолання та пом’якшення наслідків конфлікту на сході України, для кращого інформування і планування можливих ініціатив (особливо в частині роботи з групами населення, що зазнали впливу конфлікту). Воно також може бути використане органами влади під час планування заходів з попередження та врегулювання конфліктів в різних регіонах України, формування державної політики з урахуванням проведеного в межах дослідження аналізу.

Поширення коронавірусної інфекції вплинуло на методологію проведення дослідження. У зв’язку з цим увагу було переважно зосереджено на аналізі законодавчої бази, наявних даних (інформація державних інституцій, їхні звіти і відповіді на запити СЕНСС, публічні заяви політичних діячів, інша інформація, що є у відкритому доступі), а також вторинних даних (зібрані або створені агенціями та проєктами ООН, Європейського союзу, ОБСЄ, Ради Європи, агентствами з розвитку держав-партнерів України та іншими стейкхолдерами, неурядовими організаціями з високим рівнем довіри, зокрема оцінки, моніторингові звіти, дослідження тощо).

В результаті проведеного дослідження вперше було створено узагальнений профіль конфлікту в Україні з урахуванням зовнішнього впливу та подій, що відбувались з початку 2000-х років. У звіті визначено причини, учасників, основних зовнішніх суб’єктів, зацікавлених у вирішенні конфлікту на глобальному та регіональному рівнях (ЄС, НАТО, Рада Європи, США, Франція, Німеччина). Також здійснено огляд стратегічного бачення політичного керівництва України щодо шляхів врегулювання конфлікту та подолання його наслідків, надано загальні відомості про основні судові процеси, ініційовані Україною або окремими суб’єктами, що контролюються державою, проти Російської Федерації (РФ) в міжнародних судових інстанціях. Окремо проаналізовано методи ведення конфлікту та систему управління непідконтрольними уряду України територіями (політичну, економічно-фінансову, безпекову, військову). Проведений аналіз дозволив визначити основні драйвери та ризики, що впливають або можуть істотно вплинути на динаміку конфлікту та в цілому збільшити вразливість суспільства у майбутньому.

Особливу увагу приділено питанням забезпечення верховенства права щодо груп населення, що постраждали внаслідок збройного конфлікту на сході України, зокрема внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та мешканців непідконтрольних уряду України територій. В цьому контексті на основі аналізу законодавства, результатів впровадження урядових рішень та ініціатив (в тому числі з боку міжнародних партнерів України) розглянуто питання доступу до правосуддя, соціального забезпечення, надання гарантованих державою сервісів та пільг, реєстрації актів народження та смерті, відшкодування за втрачене/пошкоджене майно та заподіяння внаслідок конфлікту шкоди здоров’ю, притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочини проти людяності.

У звіті проаналізовано бачення державних органів та існуючу законодавчу базу/ініціативи щодо формування та реалізації державної політики по роботі з ветеранами та у сфері роззброєння, демобілізації та реінтеграції учасників бойових дій. Зокрема визначені проблемні питання щодо забезпечення зайнятості ветеранів, їх професійної адаптації та реабілітації, надання їм психосоціальної підтримки, пільг та сервісів, формування позитивного образу ветерана. Окрему увагу було звернено на випадки участі ветеранів у незаконному обігу зброї в Україні.

У межах дослідження проведено аналіз діючої законодавчої бази та поточних реформ/ініціатив у сфері діалогу та медіації, розглянуто приклади проєктів, що впроваджуються у цій сфері міжнародними партнерами та неурядовими організаціями на національному та локальному рівнях. У 2017-2018 роках урядом України було прийнято низку стратегічних рішень, які окреслювали пріоритети державної політики до 2020 року і охоплювали наступні питання: налагодження взаємозв’язків між населенням, яке проживає на територіях поза урядовим контролем, та державою; підтримка громадян, які проживають на територіях поза урядовим контролем; зниження рівня напруженості та формування згуртованості в громадах, що постраждали в результаті збройного конфлікту; інтеграція ВПО в приймаючі громади, повернення до мирного життя учасників АТО/ООС.

Окрему увагу слід звернути на реалізацію Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року №113-р, що передбачає виконання завдань та заходів щодо формування у населення культури миру, нетерпимості до проявів насильства та дискримінації, обізнаності з питань протидії ґендерно зумовленому та сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом. План включає в себе проведення заходів, спрямованих на формування у молоді стійких переконань щодо норм толерантності, протидії конфліктам; залучення дівчат та жінок до налагодження діалогу під час виникнення конфліктів на рівні територіальних громад, особливо тих, які приймають ВПО, із застосуванням медіації, фасилітації.

В той же час у звітах щодо стану виконання Національного плану дій органами влади за 2018-2019 роки не згадується про проведення діалогів та вирішення конфліктів з залученням жінок та молоді, проте наводяться приклади культурних та освітніх заходів в громадах, що проводяться окремими жіночими громадськими організації, зазначається про їхню співпрацю з органами влади місцевого рівня та окремими соціальними групами. Фактично результати виконання Національного плану дій демонструють лише високу увагу до жінок, які страждають або можуть постраждати від ґендерно зумовленого або домашнього насильства, особливо в громадах, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту, надання їм юридичної, психологічної та соціальної допомоги. Водночас дослідження, проведені неурядовими організаціями, свідчать про широке залучення жінок як учасників діалогів та фасилітаторів. До того ж, на національному рівні жінки з числа народних депутатів залучаються до роботи підгруп в межах засідань Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України. Також жінки нерідко є фасилітаторами і медіаторами заходів, що проводяться органами влади та міжнародними партнерами, з важливих питань державної політики, що потребують пошуку консенсусних рішень і передбачають комунікацію з громадянським суспільством.

У звіті надано актуальну інформацію щодо координації на рівні уряду та міжнародних партнерів в окремих сферах, пов’язаних з конфліктом, проаналізовано запроваджені та заплановані механізми такої координації, узагальнено інформацію щодо проєктів міжнародної технічної допомоги в сфері подолання і пом’якшення наслідків конфлікту в Україні, в тому числі у сфері реінтеграції ветеранів. У додатках до звіту наведено перелік основних національних інституційних суб’єктів та узагальнено їх компетенції в питаннях забезпечення прав ветеранів АТО/ООС, внутрішньо переміщених осіб, а також у сфері діалогу та медіації.

Ключові висновки та рекомендації

1. Очевидно, що Україна та Російська Федерація перебувають у конфлікті, який ведеться як воєнними, так і невоєнними методами. Питання шляхів вирішення конфлікту та взаємовідносин із Росією органічно поєднані із питаннями національної ідентичності та інших основ розбудови держави. Традиційно серед найбільш дискусійних та гострих питань – статус та використання російської мови, вступ до ЄС та НАТО/нейтральність, історичний період часів Другої світової війни та участі у ній українців, релігійні та церковні питання православ’я.

Водночас не тільки східна частина, але й Україна в цілому, відчуває потужний вплив з боку Росії, метою якого є заміна української чи підтримка існуючої російської ідентичності у громадян України, так звана приналежність до «русского мира». Поряд із тими, що мають тверду українську ідентичність, також можна виділити групи із «подвійною» ідентичністю та «коливною» ідентичністю.

Цим, крім зовнішніх сил, користуються також окремі політичні сили всередині України з метою мобілізації та консолідації своїх прихильників як під час виборів, так і при прийнятті або запереченні тих чи інших рішень органів влади.

Важливим аспектом є проведення виборів до органів місцевого самоврядування (жовтень 2020 року). Політичні суб’єкти, що мають вплив на формування політики на національному рівні мають наміри побудувати вертикаль для наскрізного впливу на ситуацію в державі – від центру до окремих громад. Політичні гравці, що не мають вирішального впливу на національному рівні, розглядають можливість використати місцеві вибори для його підсилення на регіональному рівні та в окремих громадах, насамперед у великих містах. Контроль за органами місцевого самоврядування може спростити або ускладнити аж до повного блокування імплементацію рішень органів влади національного рівня. Крім того, контроль за органами місцевого самоврядування у низці регіонів може дати можливість вливати на формування політики на національному рівні (так званий «bottom up» – висхідний вплив).

Першочерговим завданням для місцевих еліт у переважній більшості є посилення або збереження своєї ролі на відповідній території, а не намір отримати владу на національному рівні. Вплив у регіоні або громаді розглядається як можливість контролю за розподілом місцевих ресурсів, місцевих ринків товарів та послуг, створення сприятливих умов для місцевого бізнесу тощо. Водночас можливість впливу місцевих еліт на національний рівень теж розглядається як мета, що може надати доступ для надходження додаткових ресурсів з «центру» на умовах взаємовигідного обміну – ресурси в обмін на підтримку.

У 2019-2020 роках спостерігалося поступове посилення напруги у відносинах між органами державної влади національного рівня та органами місцевого самоврядування. Реформа земельних відносин, попри необхідність, теж додала певних ризиків. За своєю значимістю земельні ресурси не менш цінні або навіть перевищують державне майно, в результаті приватизації якого з’явилися цілі імперії олігархів. Тому справедливість під час приватизації землі, неможливість її консолідації в руках олігархів, має завадити виникненню конфліктів не тільки між власниками землі та аграрними виробниками, а також між органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади.

Поряд із цим, в Україні існують суб’єкти політичної діяльності проросійського спрямування, які просувають так звану федералізацію, що нібито підсилить роль регіонів (не громад!) та буде запорукою економічної стабільності. Така ситуація значно підвищує вразливість України до зовнішнього впливу. Варто нагадати, що Україна втрачала контроль над своїми територіями через гібридні дії Російської Федерації, що полягали у застосуванні як військових, так і невійськових засобів, і в кожному випадку використовувала для «легалізації» органи місцевого самоврядування, які під зовнішнім впливом приймали відповідні рішення.

За відсутності сталих демократичних традицій та ефективних організаційних форм ведення політичного та інших видів діалогу, поляризація всередині суспільства може мати тенденцію до збільшення, що у свою чергу робить його вразливим. В Україні відсутній комплексний підхід щодо розбудови стійкого суспільства. Єдиний державний орган, що відповідав би за цю сферу, не визначений, а нормативні акти, видані у цій сфері, так і не стали пріоритетними для імплементації.

Культура діалогу, демократичні процедури прийняття важливих рішень, постійна та змістовна комунікація із суспільством мають стати основою для зміцнення довіри до органів влади та місцевого самоврядування та, як наслідок, розбудови більш стійкого суспільства.

Вся територія України зазнала негативного впливу внаслідок збройного конфлікту, крім того, вся контрольована територія перебуває під впливом невоєнних методів ведення конфлікту з боку РФ. Це потребує стратегічних рішень та їх швидкої реалізації задля протидії таким методам, зокрема побудови стійкого суспільства, національної єдності, розвитку критичного мислення та медіаграмотності, розвитку культури діалогу, захисту прав людини та забезпечення верховенства права. Заходи мають вживатися як на національному, так і на місцевому рівнях. Особливої уваги потребують громади, розташовані в Донецькій та Луганській областях.

Рекомендації для органів влади національного рівня, наведені у звіті за результатами дослідження, передбачають проведення соціологічних досліджень щодо національної ідентичності та ризиків розколу і поляризації українського суспільства, розробку відповідних стратегічних документів та заходів з використанням сучасних та ефективних форм національного діалогу, визначення відповідального органу влади у цій сфері, забезпечення належної координації з міжнародними партнерами та залучення до цих процесів представників різних соціальних груп.

В цьому контексті органам місцевого самоврядування пропонується провести оцінку ризиків виникнення групових конфліктів в громадах, на підставі яких розробити та затвердити місцеві плани щодо запобігання/попередження конфліктів та/або врегулювання існуючих, враховувати визначені національні пріоритети розбудови стійкого суспільства та досягнення національної єдності, впроваджувати сучасні методики проведення діалогів та медіації в громаді, розробити місцеві плани щодо інтеграції колишніх учасників бойових дій (УБД) та ВПО. Також пропонується сприяти проведенню в громадах курсів, тренінгів, навчань, спрямованих на підвищення медіаграмотності та розвиток критичного мислення.

2. Питання «війни та миру» та відносин із Російською Федерацією мають важливе суспільне значення. Бачення способів встановлення миру в Україні здатні як об’єднати, так і розколоти суспільство.

Саме тому ці питання потребують певної чіткості для того, щоб суспільство могло усвідомити запропоноване правлячою елітою загальне бачення шляхів досягненні миру та основні кроки, що мають бути зроблені з цією метою, а також усвідомити пов’язані з цим ризики. Такий підхід потребує «тісної» та вмілої комунікації із суспільством в цілому та окремими його групами. В цьому контексті рекомендується запровадити спеціальні освітні проєкти для членів парламенту (Верховної Ради України), уряду, інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на основі кращого світового досвіду та засвоєних уроків у сфері запобігання та врегулювання конфліктів.

Надзвичайно важливою є постійна адаптація державної політики України, направленої на підтримку зв’язків із населенням територій, які перебувають під контролем органів влади РФ або інших утворених нею органів управління. Така адаптація має на меті не тільки активне реагування на вчинки РФ (наприклад – спрощення отримання громадянства РФ для українців та т.п.), але і проактивні дії, спрямовані на підтримку та зміцнення відчуття приналежності до держави Україна та українського суспільства, збереження української національної ідентичності. Для цього уряд повинен забезпечити належне фінансування відповідних програм та проєктів.

3. Ефективна протидія зовнішнім загрозам у невоєнній сфері потребує злагодженої та скоординованої діяльності відповідних державних органів. Здатність ефективно протидіяти зовнішньому впливу недружніх держав залежить від ефективності органів сектору безпеки. Їх реформування є одним із першочергових завдань: вони мають бути повністю позбавлені невластивих їм функцій, їхня компетенція має бути чітко визначена, а процедури демократичного контролю, не тільки парламентського, президентського або урядового, а і громадського, повинні відповідати кращим стандартам демократії. Довіра до розвідувальних, правоохоронних органів та органів безпеки є ознакою демократичного суспільства та чинником суспільної довіри до демократичних інституцій загалом.

Громадський контроль за сектором безпеки, можливість якого передбачена новим законом «Про національну безпеку», фактично не відбувається. З метою впровадження належного громадського контролю рекомендується проведення відповідних підготовчих (навчальних) заходів в органах сектору безпеки, розробка внутрішніх (відомчих) актів, що відповідатимуть засадам демократичного контролю, а також підвищення спроможності громадських організацій в цій сфері. У місцевостях на сході, де розташована велика кількість підрозділів збройних сил, розвідувальних, правоохоронних органів та органів безпеки із інших частин України, рекомендується започаткувати нові та ефективні форми взаємодії та співпраці між ними та органами місцевого самоврядування.

4. Робота з соціальними групами, що схильні до проявів насильства, а особливо до політичного насильства, потребує розробки та впровадження спеціальних програм. Сплеск насильства в суспільстві також обумовлений насиченістю незаконною зброєю та повсякденною небезпекою. Стійкість та безпека в громадах у великій мірі залежить від можливості використання зброї членами громади під час вирішення конфліктів. Враховуючи протестні настрої і суспільне невдоволення, а також кількість зброї на територіях ведення бойових дій на сході України та можливості доступу до цієї та іншої нелегальної зброї, великою загрозою стає її використання в конфліктних ситуаціях, як на рівні міжособистісних конфліктів, так і під час протестів, акцій, провокацій, різних форм тиску на владу, що є очевидними факторами ризику, які мають враховуватися як організаторами протестів, так і органами влади. Маючи доступ до зброї в зоні бойових дій, учасники АТО/ООС часто забирають її додому з метою так званого самозахисту чи подальшого збуту. Зброя використовується для вирішення побутових конфліктів, застосовується щодо членів родини, правоохоронців, сусідів.

Доступ організованих злочинних груп, радикальних організацій, інших формальних і неформальних груп до зброї дає виклик монополії держави на застосування сили, в тому числі з використанням зброї. За таких обставин можуть створюватись окремо від органів державної влади та місцевого самоврядування неформальні центри впливу на господарські, політичні, інші суспільно важливі процеси.

Розповсюдження зброї в Україні є фактором не тільки внутрішньої, але й регіональної безпеки. Значний обсяг нелегальної зброї окремих видів, її помірна ціна та легкість доступу можуть бути чинниками, що сприяють активізації стійких злочинних угруповань, в тому числі транснаціональних, в питаннях незаконного постачання зброї в Україну або з України.

У зв’язку з цим за результатами дослідження було запропоновано проведення моніторингових заходів та досліджень з метою визначення динаміки використання зброї, її джерел і механізмів незаконного поширення, а також способів вилучення/викупу/здачі зброї населенням з урахуванням кращих міжнародних практик. Доцільним також є проведення оцінки ризиків виникнення конфліктів в громадах, де зафіксовано найбільше випадків використання та зберігання зброї. Окрім того, наголошено на необхідності започаткування експертної дискусії щодо розповсюдження, володіння, зберігання нелегальної зброї та загроз, які несе таке явище, та проведення тематичних цільових інформаційних кампаній, спрямованих на мінімізацію випадків використання/зберігання зброї та підвищення обізнаності щодо вимог та обов’язків, пов’язаних із легальним володінням зброєю.

5. Незважаючи на численні нормативно-правові акти, адвокаційні кампанії, співпрацю з неурядовим сектором, ветерани та внутрішньо переміщені особи все ще потребують підтримки та не є повністю інтегрованими в нових умовах. Забезпечення прав та надання сервісів вказаним категоріям осіб не входять до топ-10 пріоритетів уряду/парламенту, а на місцевому рівні увага ветеранам та ВПО в переважній більшості випадків приділяється завдяки фінансуванню міжнародних проєктів та програм.

Передача обов’язків із забезпечення надання пільг та сервісів для ВПО та ветеранів з національного на місцевий рівень часто супроводжується недостатнім фінансуванням або взагалі його відсутністю, а також непроведенням оцінок (розрахунків) місцевих ресурсів, резервів та можливості виконання певних заходів на місцевому рівні (наприклад, надання тимчасового житла ВПО чи земельних ділянок учасникам АТО/ООС).

Тому для досягнення ефективних результатів всі загальнодержавні рішення, виконання яких повністю або частково буде покладено на органи місцевого самоврядування, рекомендується приймати з широким залученням представників місцевої влади, проведенням оцінки можливостей та обговоренням ключових питань з усіма зацікавленими сторонами. Нехтування цим принципом може призвести до низки паралельно існуючих конфліктів та ситуацій напруження: між місцевою та центральною владою через незабезпечення ресурсами; між ВПО/ветеранами та членами громади через змагання за доступ до ресурсів та сервісів; між ВПО/ветеранами, членами громади та місцевою владою у разі несправедливого розподілу ресурсів, неналежного надання пільг та сервісів.

6. Головними проблемами ВПО та ветеранів залишаються питання житла та засобів до існування. Проблема забезпечення житлом ветеранів тісно пов’язана із проблемою забезпечення житлом військовослужбовців під час їхнього перебування на службі. Забезпечення житлових умов для військовослужбовців потребує чіткого планування відповідно до прогнозних показників чисельності урядових збройних формувань, врахування строків контракту та інших чинників, наприклад специфіки та місця дислокації відповідних підрозділів.

Після звільнення із військової служби військовослужбовці можуть за певних умов залишити собі житло, якщо всі обов’язки за контрактом виконано. Таким правом можуть скористатися члени родини військовослужбовців за певних умов, наприклад в разі загибелі таких осіб. В цьому випадку, отримавши статус учасника бойових дій (ветерана), такі особи не будуть потребувати участі у відповідних програмах для ветеранів. Отже, за результатами дослідження органам державної влади рекомендується здійснювати дострокове планування житлових програм за умов тісної співпраці між Міністерством оборони, МВС, СБУ та іншими відомствами, з одного боку, та Міністерством у справах ветеранів – з іншого, а також між ними та Міністерством фінансів.

Якщо забезпечення житлом – це питання пошуку ресурсів для реалізації існуючих механізмів, то працевлаштування – це питання не лише пошуку роботи, але й надання механізмів для гарантій як працівнику, так і роботодавцю. Особливо це актуально у трудових відносинах з ветеранами. У випадку з УБД, роботодавець несе додатковий тягар щодо забезпечення працівнику всіх пільг та гарантій, зокрема додаткової відпустки, збереження місця роботи у випадку служби в збройних силах за контрактом. Розуміючи це, роботодавець не вмотивований у працевлаштуванні ветерана. В цій ситуації органам державної влади рекомендується створити компенсаторний механізм для роботодавця та надати йому додаткові стимули/мотивацію у працевлаштуванні ветерана.

7. За даними багатьох досліджень після шести років конфлікту частина ВПО та переважна більшість учасників АТО/ООС залишаються закритими для комунікації з іншими соціальними групами. ВПО часто не відчувають себе частиною громади, в якій проживають, не вмотивовані долучатися до життя громади, навіть незважаючи на працевлаштування, користування освітніми та медичними послугами та іншими сервісами. Лише в окремих громадах ветерани беруть активну участь у національно-патріотичному вихованні (не лише під час заходів до пам’ятних дат), не часто ветерани комунікують і з місцевою владою. Частина українського суспільства досі сприймає ВПО та УБД як тягар та додаткове навантаження на соціальну інфраструктуру громади. Такі стереотипи стають причинами конфліктів між різними групами всередині громади, водночас місцева влада переважно не приділяє їм достатньої уваги.

Задля вирішення цієї проблеми рекомендується об’єднати зусилля органів влади, громадських організацій з числа ВПО та УБД з метою розробки стратегічних документів щодо інтеграції ВПО та УБД, популяризації позитивного образу ветеранів та переселенців та позиціонування їх як ресурсу для громади, залучення активних представників з числа ВПО (особливо жінок та молоді) та УБД до заходів, що проводяться в громаді, прийняття рішень на місцевому рівні, використання їх знань та досвіду для покращення життя в громаді. Саме переселенці є потужним каналом для обміну інформацією з мешканцями територій, що перебувають поза урядовим контролем, і їх інтеграція, оцінка рівня довіри до влади, змін та реформ в українському суспільстві сприятиме зміні свідомості мешканців тих територій та посиленню зв’язків з ними.

8. Основою для ефективної імплементації міжнародних проєктів і програм є забезпечення належного рівня координації всіх зацікавлених учасників та національна відповідальність за цей процес. Міжнародний досвід постконфліктного відновлення і розбудови миру та участі в цих процесах міжнародних партнерів з розвитку є великим та доступним ресурсом, що має бути інкорпорованим в національні рамки. Комунікація в процесі координації партнерів з розвитку повинна бути посилена за допомогою діалогів і платформ, що дозволить залучати ресурси та мінімізовувати витрати. Сьогодні уряд має для цього всі передумови: створені попередніми урядовими командами стратегічні документи, що підтримуються міжнародними партнерами та співпадають з програмами їхньої діяльності в Україні; розроблені детальні механізми координації з урахуванням кращого міжнародного досвіду; впроваджені цифрові рішення для спрощення моніторингу та координації діяльності з вказаних питань. Гнучкість та збереження можливості адаптуватися під контекст поточної ситуації, а також використання потенціалу і ресурсів, які пропонує міжнародна спільнота, допоможе швидше досягти результатів.

Ознайомитись зі звітом англійською та українською мовами можна за посиланням:

1. Аналітичний звіт «Огляд поточної ситуації збройного конфлікту на сході України та контекст окремих його проявів і наслідків»
2. Analytical report “Overview of the armed conflict in eastern Ukraine – a context and conflict analysis”

В рамках проєкту 9 та 12 квітня 2021 року відбулась онлайн-презентація аналітичного звіту. Детальніше щодо неї читайте тут: https://censs.org/73402/