"СЕНСС" 5 Жовтня, 2020 Коментарів немає

В українські політичні та експертні кола знову повертається тема покарання та звільнення від покарання осіб, що брали участь у збройному конфлікті на сході України. За повідомленнями урядовців та членів команди Президента в Україні вже кілька місяців працюють над стратегією перехідного правосуддя, що покликана забезпечити справедливість після завершення збройного конфлікту. Політики та експерти у заявах та коментарях нерідко посилаються на хорватський досвід 90-х років, що може бути використаний і в Україні. Як аргумент наводиться нібито модель всеохоплюючого прощення, яке мало місце в Хорватії. Та чи так це насправді з’ясовували експерти-юристи Центру безпекових досліджень «СЕНСС».

Як відомо, війна за незалежність Хорватії, або як її ще називають хорвати «Вітчизняна війна», тривала з 1991 по 1995 рік (активна фаза). Приводом для неї стало проголошення державної незалежності Хорватії від Югославії та проголошення хорватськими сербами республіки «Сербська Країна». Серед причин конфлікту: велика кількість етнічних сербів, що проживали на території Хорватії та етнічні конфлікти, які виникали на цьому ґрунті, використання релігійних чинників, як одного з факторів ескалації виникнення конфлікту, підтримка Сербією незаконних збройних формувань та великодержавні заклики Сербії. Офіційно конфлікт завершився підписанням 12 листопада 1995 року Ердутської мирної угоди – Угоди про статус Східної Славонії, Барані і Західного Срема, яка передбачала мирну реінтеграцію цих регіонів до складу Хорватії. Втім, врегулювання конфлікту є тривалим процесом та передбачає необхідність прийняття великої кількості нормативних актів, що мають забезпечувати реінтеграцію населення та територій.

Важливим аспектом реінтеграції було питання амністії, яку Хорватія запроваджувала декілька разів, навіть у період активної фази конфлікту. Деякі політики та експерти стверджують, що в Хорватії була впроваджена модель «загального прощення», однак чотири законодавчі акти, що діяли в період 1991-1998 років (від початку конфлікту до завершення діяльності Міжнародної миротворчої місії), передбачали запровадження саме амністії – звільнення від кримінального переслідування, закриття судових проваджень або часткове звільнення від відбування покарання. В цих законодавчих актах Республіки Хорватія відсутні положення щодо прощення осіб, що вчинили кримінальні правопорушення в період з 1990 по 1996 роки. 

Розглянемо детальніше ці 4 закони, що діяли в країні в період конфлікту.

1. Закон “Про амністію” (1990)

На момент початку збройного конфлікту в Хорватії діяв загальний закон «Про амністію» 1990 року (Zakon o amnestiji), що стосувався звільнення від відбування покарання засуджених осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі в Республіці Хорватія та інших республіках та провінціях на підставі рішень судів Республіки Хорватія за кримінальні правопорушення згідно Кримінального Кодексу Соціалістичної Республіки Хорватія, а також осіб з остаточними і беззаперечними обвинувальними вироками, для яких єдиний вирок було винесено за вчинення кримінального правопорушення згідно з Кримінальним Кодексом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія та Кримінального Кодексу Соціалістичної Республіки Хорватія. Засуджені особи мали бути звільнені від відбування чверті від загального терміну покарання. Процедура амністії могла ініціюватись виправною (пенітенціарною) установою, в якій особа відбувала покарання, на власний розсуд або на прохання Державного Прокурора, чи самого засудженого або особи, яка могла подати прохання від його імені.

загальна амністія 1990

 

2. ЗаконПро амністію від кримінального переслідування та провадження за кримінальні правопорушення, скоєні під час збройних конфліктів та війни проти Республіки Хорватія” (1992)

Наступний закон був прийнятий у 1992 році, стаття 1 цього закону декларує припинення кримінального переслідування та провадження проти осіб, винних у кримінальних правопорушеннях, скоєних під час збройних конфліктів, війни проти Республіки Хорватія або у зв’язку з цими конфліктами або війною. Це стосувалось кримінально караних діянь, що були вчинені у період з 17 серпня 1990 року до дня набрання чинності цим Законом 25 вересня 1992 року. У 1995 році цей закон був змінений актом (Narodne Novine, No. 39/95) – період було продовжено до 10 травня 1995 року.

За цим законом у разі порушення кримінальної справи суд повинен припинити розгляд справи за власною ініціативою. Якщо особи, на яких розповсюджується амністія згідно з цим законом, були позбавлені свободи, суд виносить рішення про звільнення таких осіб. В той же час в законі вказується, що позбавляються права на амністію особи, винні у кримінальних правопорушеннях, переслідування яких є обов’язковим в Республіці Хорватія на підставі норм міжнародного права.

амністія за війну 1992 защищен

 

3. Закон “Про амністію для осіб з тимчасово окупованих частин території Вуковарсько-Сріємського та Осієцько-Баранського округів, які вчинили кримінальні правопорушення” (1996)

20 травня 1996 року Хорватія повідомила Раді Безпеки ООН про те, що вона прийняла закон про надання амністії особам, які вчинили злочини у період з 17 серпня 1990 року до 1 червня 1996 року на території, яка на той момент контролювалась UNTAES (Миротворча місія, що здійснювалась міжнародною перехідною адміністрацією у 1996-1998 роках). Мова йшла про ще один закон, прийнятий 17 травня 1996 року, яким було окремо врегульовано питання надання амністії громадянам Республіки Хорватія, які постійно чи тимчасово проживали на тимчасово окупованій території Вуковарсько-Сріємського та Осієцько-Баранського округів. Щодо таких осіб запроваджувалась амністія від кримінального переслідування щодо вчинених під час війни/збройних повстань проти Республіки Хорватія кримінальних правопорушень в період з 17 серпня 1990 року до 1 червня 1996 року. Амністія не діяла щодо осіб, підозрюваних у порушенні міжнародного гуманітарного права та тих, що вчинили відповідні кримінальні правопорушення після 1 червня 1996 року.

За цим законом права на амністію були позбавлені наступні категорії осіб:

  1. особи, винні у вчиненні кримінальних правопорушень, переслідування яких є обов’язковим в Республіці Хорватія відповідно до норм міжнародного права;
  2. особи, винні у вчиненні кримінальних правопорушень проти безпеки Республіки Хорватія (за окремими статтями);
  3. особи, які вчинили найтяжчі кримінальні правопорушення проти Республіки Хорватія (за окремими статтями);
  4. особи, винні у вчиненні кримінальних правопорушень, які підпадають під дію Закону про кримінальні правопорушення щодо підривної та терористичної діяльності проти державного суверенітету та територіальної цілісності Республіки Хорватії;
  5. особи, які вчинили інші кримінальні правопорушення, передбачені Основним Кримінальним Кодексом Республіки та Кримінальним Кодексом Республіки Хорватія у разі, якщо ці кримінальні правопорушення не були скоєні безпосередньо під час збройного конфлікту та агресивної війни проти Республіки Хорватія або не пов’язані з війною або збройними повстаннями проти Республіки Хорватія

амністія осієк-баранія 1996 зищищен

4. Закон “Про загальну амністію” (1996)

Найбільш відомим є закон «Про загальну амністію» від 20 вересня 1996 року, яким скасовано два попередніх закони 1992 та 1996 років. Він розширює період для амністії попереднього закону – 17 серпня 1990 року по 23 серпня 1996 року. Закон містить аналогічні попередньому  норми щодо припинення кримінального переслідування і провадження щодо визначених категорій осіб, а також визначає виключення для застосування амністії. В цьому законі, як і в попередніх знову вказується, що під амністію підпадають особи, що вчинили кримінальні правопорушення під час агресії, збройного повстання або збройних конфліктів або пов’язані з агресією, збройним повстанням або збройними конфліктами в Республіці Хорватія.

Відповідно до статті 3 цього закону амністія не застосовується щодо осіб, які вчинили найбільш тяжкі порушення гуманітарного права, що мають ознаки військових злочинів, зокрема:

  • акт геноциду,
  • військові злочини щодо цивільного населення, поранених, хворих, військовополонених;
  • злочини з організації груп та підбурювання до вчинення геноциду та військових злочинів,
  • незаконне вбивство та поранення супротивника,
  • незаконне захоплення майна, що належить загиблим та пораненим на полі бою,
  • застосування заборонених бойових засобів,
  • порушення прав парламентаріїв,
  • жорстоке поводження з пораненими, хворими та військовополоненими,
  • необґрунтована затримка репатріації військовополонених,
  • руйнування культурно-історичних пам’яток,
  • підбурювання до агресивної війни,
  • зловживання міжнародною символікою,
  • расова та інша дискримінація,
  • встановлення рабства та перевезення поневолених осіб,
  • міжнародний тероризм,
  • створення загрози для осіб, які перебувають під міжнародним захистом,
  • захоплення заручників
  • злочинний акт тероризму, регульований положеннями міжнародного права.

загальна-амністія-1996 защищен

Варто зазначити, що хорватський уряд та UNTAES співпрацювали з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії (МТКЮ), який переслідував осіб, причетних до воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших грубих порушень міжнародного гуманітарного права. Розслідування та покарання стосувалось осіб, які представляли усі сторони конфлікту.

Не зважаючи на існування декількох законів про амністію поступ в цих питаннях був нешвидким, про що свідчить інформація, наведена у звіті UNTAES від 22 грудня 1997 року. Так, 19 березня 1997 р. Рада Безпеки ООН “висловила занепокоєння тим, що на той час було занадто мало прогресу щодо повернення переселенців та біженців хорватських сербів. Вона закликала Хорватію вирішити невизначеність щодо імплементації закону про амністію та покласти край свавільним арештам, зокрема сербів, які повертаються до Хорватії. Рада наголосила на важливості ефективного впровадження цих заходів для зміцнення довіри та примирення в Хорватії, а також мирної реінтеграції Східної Славонії, Барані та Західного Сірмію до Хорватії.”

Питання  покарання та звільнення від нього є однією із складових процесу врегулювання майже у кожному тривалому збройному конфлікті і завжди викликає дискусію в суспільстві. Історія конфліктів знає кілька підходів до звільнення від покарання осіб, винних у вчиненні злочинів, пов’язаних із участю у ньому – від звільнення всіх осіб до виокремлення відповідних категорій, що вчинили злочини різного ступеня тяжкості. Якщо відійти від українського законодавчого визначення і проаналізувати уроки інших конфліктів, то амністія може мати декілька правових наслідків для осіб, до яких вона застосовується та може включати наступне:

  • запобігання проведенню нових кримінальних розслідувань;
  • припинення проведення кримінальних розслідувань та судових розглядів;
  • скорочення тюремного строку;
  • звільнення ув’язнених;
  • помилування;
  • зняття судимості;
  • звільнення від цивільної відповідальності.

В Україні відсутній громадській та політичний консенсус із зазначених питань. Однак не варто не забувати, що в Комплексі заходів з виконання мінських домовленостей (2015) згадується про необхідність «забезпечення помилування та амністії шляхом введення в дію закону, що забороняє переслідування та покарання осіб», а в Законі України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» передбачено, що держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.