Метою саміту було обговорення енергетичної безпеки, судноплавства та обміну полоненими. Результати конференції зафіксовані у комюніке. Станом на 22 червня його підписали представники 81 країни та 6 міжнародних організацій. Але яких конкретних результатів слід очікувати від Саміту миру? Що загалом показала світу ця подія? І якою є оцінка роботи української дипломатії у контексті проведення Саміту миру? Своїм баченням про це поділився голова Керівної ради СЕНСС Вадим Черниш в ефірі Телеканал “Прямий”. Нижче представлені декілька тез із його виступу.
Про українську дипломатію:
Дипломатія – це не завжди про стратегічне бачення, інколи це про процес. Мені здається, що таких процесів у нас забагато. Давайте пригадаємо “Кримську платформу”. Ви пам’ятаєте, як гучно її презентували? Тоді з’їхались лідери майже всіх держав. Зараз про неї не пам’ятає майже ніхто, окрім тих, хто займається Кримом. На мою думку, орієнтування на «вау-ефект» події, яку можна медійно розкрутити – це хибне уявлення про стратегію досягнення перемоги. Цей інструмент використовується більше для того, щоб показати, що ми щось робимо. Медійний ефект від такої діяльності є, але він короткостроковий і на ситуацію з Росією не впливає.
Результат Саміту миру, зокрема, показав розкол у так званому світовому співтоваристві. Він продемонстрував, що є країни, які знаходяться по іншу сторону. Це велике недопрацювання дипломатів, коли ви наперед не знаєте, чи підпише, чи не підпише та чи інша країна підсумковий документ. Міністр Кулеба спробував пояснити, що, мовляв, швейцарці поспішили опублікувати. Але ж Україна також приймала Саміт, хоча і не в себе вдома. І швейцарські партнери не могли таке опублікуватися, не порадившись. Тут питання до роботи наших дипломатів і до нашого посла у Швейцарії.
Про безпеку:
Зараз ми, на жаль, повернулись до так званої “power politics”, тобто до політики, яка пов’язана із силою. Це такий період у світовій історії, і скільки він буде тривати ми не знаємо. Тому зараз треба збалансувати альянс, який прагне створити Путін – Корея, Китай, можливо В’єтнам.
Балансувати Росію потрібно:
- постачанням озброєнь;
- розвідувальною інформацією;
- нарощуванням військової присутності по всій протяжності її кордонів.
Я переконаний, якби американці зосереджували більше сил на Далекому Сході, проводили більше патрулювань, більше навчань, то росіяни були б вимушені також тримати там частину своїх військ. Так само на півночі Європи, так само і в інших регіонах світу. Але це, навпаки, зараз робить Росія. Це така класична “гра в ризики”. Мантра “не допустити ескалації” насправді є помилковою. У безпековій теорії цей процес передбачає, що той, хто домінує в ескалації, дуже часто досягає політичних результатів. І виходить, що у так званій “грі” в домінування в ескалаційній драбині західні країни програють Росії.
Саме тому головна задача нашої дипломатії – не зібрати саміт, а переконати правлячі еліти, що їхні активні дії якраз і будуть недопущенням домінування в ескалації, а не підсиленням ескалаційної драбини. І тут, мені здається, ми не допрацьовуємо.
Про небезпеки долучення Росії до наступного Саміту миру:
Ми чітко побачили розподіл між країнами, які підтримують так звану “Формулу миру” президента Зеленського, і тими 26-ма країнами, які вже почали підтримувати будь-яку формулу, де Україна з Росією будуть залучені. Я думаю, що це все буде рухатись в той бік. Російський сценарій був і раніше: це дві паралельні події, два паралельні клуба. І запаралелити – це значить звести нанівець всі зусилля. Тому я не бачу сенсу зараз з цим поспішати.