2 квітня 2026 року на базі Донецького державного університету внутрішніх справ у Кропивницькому відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні питання діяльності Національної поліції як суб’єкту протидії організованій злочинності». Організаторами заходу виступили ДонДУВС, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України та Центр безпекових досліджень «СЕНСС». На конференції було представлено понад сотню наукових доповідей від учених, практиків і здобувачів вищої освіти з усієї країни.
Серед матеріалів, що увійшли до збірника за підсумками конференції, — дослідження голови Керівної Ради ГО «Центр безпекових досліджень «СЕНСС», кандидата юридичних наук Вадима Черниша у співавторстві з виконавчим директором «СЕНСС» Вікторією Вороніною. Вони представили результати першого масштабного емпіричного аналізу феномену дистанційного вербування українських громадян російськими розвідувальними органами — однієї з найактуальніших загроз воєнного часу. Нижче подано текст статті.
Збройна агресія Російської Федерації проти України, що набула повномасштабного характеру з лютого 2022 року, супроводжується активною підривною діяльністю на всій території нашої держави. Поряд із традиційними методами розвідки та диверсій, спецслужби РФ широко застосовують дистанційне вербування – залучення громадян України до протиправної діяльності через цифрові платформи та месенджери без безпосереднього фізичного контакту вербувальника з об’єктом вербування.
Ця форма підривної діяльності є відносно новою і водночас масштабною загрозою, що поєднує можливості кіберпростору з класичними методами агентурної роботи. Вона дозволяє охопити широке коло потенційних завербованих при мінімальних ризиках для самих вербувальників, які зазвичай перебувають поза межами досяжності українського правосуддя.
Незважаючи на актуальність проблеми, системні емпіричні дослідження феномену дистанційного вербування в Україні залишаються нечисленними. Пропонована доповідь заповнює цю прогалину, представляючи результати першого масштабного кількісного аналізу відповідних даних на основі офіційних публікацій українських правоохоронних органів.
Дослідження ґрунтується на аналізі офіційних повідомлень чотирьох правоохоронних органів України: Служби безпеки України (СБУ), Національної поліції (НП), Офісу Генерального прокурора (ОГП) та Державного бюро розслідувань (ДБР). Джерелами слугували офіційні веб-ресурси та профілі у соціальних мережах (Facebook і Telegram) зазначених органів.
Часовий діапазон дослідження охоплює період із червня 2024 по березень 2026 року. Відбір публікацій здійснювався автоматизованим методом з подальшою ручною верифікацією. Критерієм автоматичного відбору була одночасна наявність у текстах публікацій згадок про: (1) російські спецслужби; (2) підривну діяльність особи на території України; (3) ознаки дистанційного вербування.
У результаті відібрано 728 публікацій, що містять інформацію про 778 випадків підривної діяльності (окремі публікації охоплюють декілька випадків, а деяким випадкам присвячено декілька публікацій). Загальна кількість ідентифікованих дистанційно завербованих осіб (ДЗО) склала 1107 осіб.
Таблиця 1. Розподіл виявлених випадків за типом підривної діяльності
| Тип підривної діяльності | Кількість випадків |
| Розвідка | 368 |
| Диверсії | 295 |
| Підривна інформаційна діяльність | 78 |
| Розвідка та диверсії | 20 |
| Розвідувально-підривна інформаційна діяльність | 9 |
| Інше | 8 |
| Загалом | 778 |
Аналіз даних дозволив ідентифікувати три основні структури РФ, причетні до дистанційного вербування громадян України:
Федеральна служба безпеки Росії (ФСБ) є домінуючим суб’єктом: у 313 ідентифікованих випадках з 626 куратором ДЗО виступали саме її представники. ФСБ задіює найширший спектр методів вербування та є лідером за кількістю завербованих агентів. Головне управління Генерального штабу Збройних сил Росії (ГРУ) фігурує у 89 випадках як самостійний суб’єкт та ще у 5 – у поєднанні з ФСБ. ГРУ зосереджується переважно на розвідувальних завданнях військового характеру. Федеральна служба Національної гвардії РФ (Росгвардія) зафіксована у 2 випадках. Крім того, у 189 випадках відомство лишилося неідентифікованим (зазначено лише «спецслужба РФ»), а у 17 – «розвідка РФ» без конкретизації структури. Примітним є залучення у 2 випадках структур Республіки Білорусь (КДБ та Прикордонний комітет). Загалом у 701 з 778 випадків функції куратора виконував співробітник агентства, що належить Російській Федерації.
Соціально-демографічний аналіз охопив 1107 ДЗО, затриманих, заарештованих, звинувачених або засуджених. За статтю: 80% – чоловіки, 20% – жінки (дані за 978 ідентифікованими особами).
Вікова структура (649 осіб із встановленим віком) відображає широке охоплення різних вікових груп:
Таблиця 2. Вікова структура дистанційно завербованих осіб
| Вікова категорія | Кількість | % |
| До 18 років | 111 | 17,1 |
| 18–25 років | 181 | 27,9 |
| 26–40 років | 197 | 30,4 |
| 41–60 років | 146 | 22,5 |
| Понад 61 рік | 14 | 2,2 |
Вік наймолодшого ДЗО становить 12 років, найстаршого – 68 років. Особливо небезпечною є тенденція активного залучення неповнолітніх: 17,1% завербованих не досягли 18-річного віку. Типова схема вербування неповнолітніх полягає у пошуку «легких грошей» через Telegram-канали з подальшим залученням до диверсій проти об’єктів інфраструктури.
За соціальними категоріями виокремлюються: місцеві мешканці (128 осіб), безробітні (126), військовослужбовці (43), рецидивісти (39), наркозалежні (32), студенти (23), внутрішньо переміщені особи (17), дезертири (15), блогери (14). Кожна з цих категорій відображає специфічний вектор вразливості, що експлуатується вербувальниками.
Дослідження виявило три основні типи підривної діяльності ДЗО.
Диверсії (295 випадків) – активна дія, завершена чи незавершена, або намір вчинити таку дію, спрямована на завдання фізичної шкоди матеріальним об’єктам або людям. Цілями диверсій виступали: цивільна та критична інфраструктура (релейні шафи, трансформаторні підстанції, залізниця, вежі стільникового зв’язку, лікарні, готелі); об’єкти та техніка військового призначення (бойові машини піхоти, гелікоптери ЗСУ, аеродроми, автомобілі мобільних вогневих груп); адміністративні будівлі органів влади; приватна власність військовослужбовців; життя та здоров’я конкретних осіб (правоохоронці, ветерани, депутати, судді, посадовці, включно з Президентом України та керівниками СБУ і ГУР). Основними засобами були саморобні вибухові пристрої (СВП), запалювальні речовини, вогнепальна зброя.
Розвідка (368 випадків) – найчисельніша категорія. Об’єктами розвідувальної діяльності були: позиції та координати зенітно-ракетних комплексів, складів боєприпасів, аеродромів; маршрути руху бронетанкових колон та залізничних ешелонів; місця дислокації та чисельність особового складу; об’єкти оборонної промисловості (у т. ч. Державне космічне агентство, підприємства з виробництва бойових дронів, навігаційних систем та високоточної зброї).
Підривна інформаційна діяльність (78 випадків) – разові або систематичні дії, спрямовані на послаблення стабільності держави і суспільства шляхом виробництва та поширення деструктивного контенту в ЗМІ та на цифрових платформах.
Дистанційне вербування здійснювалося переважно через цифрові платформи. У 523 ідентифікованих випадках основним інструментом виступав месенджер Telegram (483 випадки), далі – інші сервіси (26), інші соціальні мережі (5), ВКонтакте (4), Однокласники (4) та TikTok (1).
У 307 випадках вербування здійснювалося за безпосередньої участі куратора – співробітника російської спецслужби. У 48 випадках прямими вербувальниками виступали родичі, друзі або знайомі ДЗО, які проживали в Росії і діяли від імені російських органів влади.
Після вербування комунікація між ДЗО та куратором у 100% ідентифікованих випадків (222 випадки) відбувалася виключно дистанційно. Найбільш популярними каналами зв’язку були анонімні чати (53 випадки), месенджери (50) та Telegram (31). Куратори зазвичай продовжували спілкуватися через ті самі платформи, що використовувалися для вербування, проте могли змінювати канал зв’язку задля конспірації.
Аналіз мотивів підривної діяльності охопив 563 ДЗО з ідентифікованою мотивацією. Матеріальна зацікавленість є домінуючим мотивом (362 особи або 64,3%). Ідеологічна мотивація зафіксована у 182 осіб (32,3%). У 4 випадках встановлено факт компрометації, в 1 – егоцентричний мотив. Змішані мотиви відзначені у 14 випадках.
Матеріальна мотивація реалізується через Telegram-канали з пропозицією «легких заробітків». Важливо зазначити, що в ряді випадків безпосередня грошова винагорода за диверсійну або розвідувальну діяльність взагалі не виплачувалася – кошти надавалися лише на оперативні витрати (оренда квартир, придбання компонентів для СВП). За даними відкритих джерел, розмір винагороди здебільшого був незначним – кілька сотень або тисяч гривень в еквіваленті.
Ідеологічна мотивація характерна для осіб, схильних до проросійських поглядів, яких вербувальники знаходили через активність в антиукраїнських коментарях у соціальних мережах. Ілюстративним прикладом є настоятель православної церкви, який добровільно погодився на співпрацю з ФСБ та систематично передавав дані про дислокацію українських військ.
Основним суб’єктом виявлення та документування фактів дистанційного вербування є СБУ (545 випадків або 70,1%). У 208 випадках (26,7%) СБУ діяла спільно з Національною поліцією. У 3 випадках – СБУ разом із ДБР. Інші органи зафіксовані у 22 випадках.
За результатами процесуальної діяльності: у 594 випадках особам було повідомлено про підозру після затримання, у 158 – особи засуджені, у 9 – повідомлено про підозру (без затримання), у 3 – засуджені заочно.
Найбільш поширені статті Кримінального кодексу України, за якими пред’являлись обвинувачення:
| Стаття КК України | К-сть випадків |
| Ст. 111. Державна зрада | 383 |
| Ст. 113. Диверсія | 123 |
| Ст. 114. Шпигунство | 114 |
| Ст. 258. Терористичний акт | 87 |
| Ст. 114-2. Несанкціоноване поширення відомостей про переміщення ЗСУ | 87 |
| Ст. 194. Умисне знищення або пошкодження майна | 78 |
| Ст. 436-2. Виправдовування збройної агресії РФ | 60 |
Підривна діяльність ДЗО зафіксована в усіх областях України (крім тимчасово окупованих). Найвищу концентрацію випадків спостережено в Київській (113), Донецькій (97), Харківській (79), Дніпропетровській (77) та Одеській (72) областях. Географічний аналіз свідчить про те, що вибір цілей поєднує стратегічну логіку (прифронтові регіони, обласні центри, транспортні вузли) з прагненням охопити всю територію держави для максимального дестабілізуючого ефекту. Кіровоградська область зафіксована у 21 випадку, що свідчить про наявність активної агентурної мережі і в центральних регіонах.
Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки.
По-перше, дистанційне вербування є масштабним, систематичним та добре організованим інструментом підривної діяльності російських спецслужб, що охоплює всю територію України та всі соціальні верстви населення.
По-друге, Telegram є домінуючою платформою вербування, а анонімні чати – основним каналом подальшої комунікації, що суттєво ускладнює оперативну роботу.
По-третє, матеріальна мотивація є провідним чинником залучення ДЗО, що вказує на необхідність соціально-економічних та освітніх заходів поряд із суто репресивними.
По-четверте, залучення неповнолітніх (17,1% від загальної кількості ДЗО) є окремою системною загрозою, що потребує спеціальних заходів профілактики.
По-п’яте, географічне охоплення підривної діяльності – від прифронтових до глибинних регіонів – свідчить про стратегічний характер операцій та їх спрямованість на дестабілізацію всієї держави, а не лише зони бойових дій.
Пріоритетними напрямами подальших досліджень є: розробка заходів протидії підривній діяльності російських спецслужб як в Україні, так і в країнах ЄС; вивчення вразливостей осіб, що піддаються дистанційному вербуванню; аналіз цифрових платформ і методів їх використання вербувальниками; розробка стратегій протидії через правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування, освітні та культурні інституції.
Джерело фото: Нацполіція