Однією із найкращих студентських робіт* стало есе** студента 5-го курсу групи СУ-з51МП Литовченка Андрія, яке було виконано в межах вивчення навчальної дисципліни “Основи національної безпеки” (викладач – голова Керівної ради СЕНСС Вадим Черниш). Створення даної дисципліни є можливим завдяки співпраці Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського” та Центру безпекових досліджень “СЕНСС”.
Вступ
Незаконний обіг зброї в умовах триваючої збройної агресії проти України набуває особливої гостроти. Поєднання чинників воєнного часу – масового переміщення особового складу та матеріальних засобів, швидкої ротації формувань, логістичних викликів і високого суспільного запиту на безпеку – створює середовище, у якому ризики витоку зброї зростають кратно [1]. Водночас держава змушена балансувати між забезпеченням обороноздатності та належним контролем за цивільним обігом зброї, щоб не допустити розширення «сірого» ринку.
Актуальність теми зумовлена також тим, що нелегальна зброя прямо впливає на рівень насильницької злочинності, зміцнює потенціал організованих угруповань, підвищує ймовірність терористичних актів і дестабілізує суспільну довіру. Я обрав цю тему, аби проаналізувати логіку державної політики в сфері контролю за обігом зброї: які цілі є пріоритетними, як розподілено повноваження між органами влади, які інструменти реально працюють і що саме слід удосконалити.
Мета есе – поєднати теоретичне осмислення проблеми з прикладними рекомендаціями, спираючись на наявні міжнародні стандарти та практики, релевантні для українських умов.
1. Незаконний обіг зброї: поняття, причини та масштаби проблеми
Під незаконним обігом зброї зазвичай розуміють будь-які дії зі зброєю, боєприпасами та основними частинами зброї, що здійснюються з порушенням вимог законодавства: незаконне виготовлення, придбання, передача, збут, зберігання, перевезення, пересилання, ремонт та використання без належних дозволів і реєстрації. До цієї категорії також відносять умисне знищення або зміну маркування і серійних номерів, що перешкоджає ідентифікації, а також недотримання правил деактивації. З кримінально-правової точки зору ядром проблеми є суспільна небезпечність таких діянь і їх зв’язок з іншими видами тяжкої злочинності.
За даними дослідження Small Arms Survey (2025), масштаби нелегального ринку зброї в Україні зросли після 2014 року, а повномасштабна війна лише посилила тенденцію[2].
Масштаби явища на глобальному рівні традиційно оцінюють за непрямими індикаторами, оскільки ринок за своєю природою прихований. До таких індикаторів належать: кількість вилученої зброї, статистика насильницьких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї, частка розкритих каналів постачання, динаміка виявлених фактів незаконного зберігання. Для України додатковим чинником виступає воєнний контекст: наявність великої кількості зброї в зоні бойових дій, складність логістики ілюструють об’єктивний ризик витоку до цивільного сегмента. Це не означає, що витоки носять масовий характер, але достатньо навіть обмежених обсягів, щоб різко підвищити «летальність» кримінального середовища.
Причини незаконного обігу – комплексні. По-перше, економічні: висока маржа й швидка ліквідність на чорному ринку стимулюють ризикових посередників. По-друге, організаційні: прогалини в обліку, відсутність інтегрованих реєстрів, фрагментарність підзаконної бази, недосконалість процедур маркування та простежуваності. По-третє, корупційні ризики на окремих ділянках ланцюга постачання. По-четверте, культурно-соціальні чинники – популяризація зброї як символу сили, недостатня культура безпечного поводження, толерантність до зберігання «на всяк випадок». Нарешті, технологічні фактори – онлайн-майданчики, месенджери та даркнет спрощують пошук продавців і покупців, а 3D-друк та кустарні модифікації ускладнюють контроль над окремими видами виробів.
2. Вплив незаконного обігу зброї на національну безпеку України
У площині національної безпеки нелегальна зброя підсилює і загальнокримінальні, і спеціальні ризики. Зростає ймовірність застосування зброї у побутових конфліктах, розбійних нападах, рейдерських посяганнях, що призводить до більшої кількості тяжких наслідків для життя і здоров’я. Кримінальні угруповання, маючи доступ до зброї і боєприпасів, підвищують спроможність контролювати тіньові ринки, здійснювати силовий тиск на бізнес і місцеві громади. Це підриває верховенство права та інвестиційну привабливість, створюючи негативний макроефект.
Окремий вимір – антитерористична безпека. Диверсійні та терористичні загрози в умовах війни зростають, і доступність нелегальної зброї може знизити поріг для вчинення таких актів. Критична інфраструктура – енергетика, транспорт, об’єкти зв’язку – вразливіша, коли на чорному ринку циркулює зброя. Так само зростає небезпека для персоналу правоохоронних органів, який виконує службові завдання в умовах посиленої озброєності злочинців.
Нелегальна зброя підсилює загальнокримінальні та спеціальні ризики. Звіт Weapons Compass підтверджує, що залишки військової зброї становлять прямий ризик для внутрішньої безпеки та можуть потрапляти до злочинних угруповань [3]
На сьогодні наявні і соціально-психологічні наслідки, коли громадяни сприймають зброю як «атрибут повсякдення», а нелегальне володіння не вважається чимось неприпустимим, формується культура, що нормалізує ризик. Це веде до мілітаризації побуту, поширення практик самосуду, зростання конфліктності у взаємодії між громадянами та поліцією. У довгостроковій перспективі це може трансформувати політичну поведінку – від зменшення довіри до інститутів до радикалізації частини населення. За даними дослідження Small Arms Survey (2025), масштаби нелегального ринку зброї в Україні зросли після 2014 року, а повномасштабна війна лише посилила тенденцію [4].
3. Цілі державної політики у сфері контролю за обігом зброї
Державна політика у сфері обігу зброї має бути ризик-орієнтованою, системною і технологічно підкріпленою.
Перша група цілей – зниження пропозиції на нелегальному ринку. Для цього слід перекривати канали надходження (контрабанда, витоки з районів бойових дій), впорядковувати складські та транспортні процедури, унеможливлювати повторне включення деактивованих або списаних виробів у незаконний обіг. Важливим інструментом є регулярні аудити запасів, уніфіковане маркування і фіксація кожної операції в облікових системах. За даними Hideg, станом на липень 2024 року лише 63 % власників зареєстрували зброю в Єдиному реєстрі, що свідчить про необхідність удосконалення цифрових сервісів [5] також слід наголосити на необхідності гармонізації ККУ з UN Firearms Protocol та прийняття закону «Про обіг зброї»[6].
Друга група цілей – зменшення попиту. Вона включає невідворотність відповідальності, підвищення виявлюваності злочинів, а також комунікаційні кампанії, що змінюють поведінкові стимули: акцент на ризиках для життя і здоров’я, роз’яснення кримінально-правових наслідків, канали добровільної здачі.
Третя група – інституційно-інфраструктурна: створення єдиного державного реєстру зброї з інтеграцією до інформаційних систем поліції, прикордонної та митної служб; запровадження «балістичного» обліку і механізмів простежуваності «життєвого циклу» одиниці зброї – від виробництва до утилізації.
Четверта група – нормативна гармонізація з міжнародними стандартами. Ідеться про імплементацію положень щодо маркування, збереження даних протягом визначених строків, контролю за посередниками, правилами деактивації, транскордонного обміну інформацією.
П’ята група – цифровізація дозвільної системи: електронні сервіси для суб’єктів ринку, автоматизована перевірка суміжних реєстрів (судимість, медичні обмеження), наскрізна аналітика ризиків у режимі близькому до реального часу.
4. Повноваження державних органів у сфері контролю за обігом зброї
Система протидії незаконному обігу зброї в Україні є міжвідомчою. Міністерство внутрішніх справ формує політику в частині дозвільної системи, встановлює загальні правила обліку, зберігання, перевезення та знешкодження, координує підпорядковані служби, для прикладу МВС у своєму прес-релізі повідомило, що у 2023 році через їх систему подано 225 000 заявок схвалено з яких 93 % протягом перших восьми місяців [7].
Національна поліція реалізує дозвільні процедури щодо цивільної зброї (у межах компетенції), здійснює оперативно-розшукові заходи, документує незаконні схеми, ініціює профілактичні кампанії, організовує збори зброї у добровільному порядку.
Служба безпеки України зосереджується на аспектах, пов’язаних із загрозами тероризму, диверсіями, протидією спецопераціям іноземних держав, а також на виявленні каналів, що постачають зброю для терористичних цілей. Державна прикордонна служба відповідає за недопущення незаконного переміщення зброї через державний кордон, у тому числі поза митним контролем; разом із митними органами проводить спільні операції та аналіз ризиків. Митна служба контролює законність переміщення, бореться з контрабандою, забезпечує взаємодію з іноземними правоохоронними органами.
Органи прокуратури здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а суди забезпечують невідворотність покарання, конфіскацію та подальшу утилізацію вилученої зброї. Доречним є системне використання спеціальної конфіскації і належне документування ланцюгів походження предметів. Важливу роль відіграють і центральні органи виконавчої влади, відповідальні за стандартизацію та технічні регламенти. Їх рішення формують основу вимог до маркування, зберігання і транспортування. Ефективність цієї архітектури залежить від обміну даними, сумісності реєстрів і регулярних міжвідомчих навчань.
5. Міжнародні стандарти та порівняльний досвід: уроки для України
Ключовим міжнародним орієнтиром у сфері протидії незаконному обігу виступає підхід, що поєднує маркування, облік, простежуваність і збереження інформації упродовж достатніх строків. Стандарти передбачають чітку ідентифікацію зброї під час виробництва та імпорту, контроль за посередниками, суворі правила деактивації, а також механізми транскордонного обміну даними між правоохоронними органами. Для України це означає потребу в уніфікованих та надійних процедурах фіксації операцій та можливості швидкого запиту інформації у партнерів.
Окремий урок – програми добровільної здачі та знищення надлишкових запасів. Досвід SEESAC у Південно-Східної Європи показав свою ефективність, що поєднання правових реформ із технічною допомогою та комунікаційними кампаніями здатне вилучити з обігу сотні тисяч одиниць зброї[8]. Успішність таких ініціатив базується на довірі населення, простих процедурах, гарантіях анонімності та прозорості утилізації. Застосування подібних підходів в Україні може істотно знизити «історичні» залишки і мінімізувати ризик повторного потрапляння на ринок.
Додатковий аспект: цифровізація контролю за обігом зброї. Електронні реєстри, інтегровані з базами поліції, прикордонної і митної служб, дозволяють відстежувати «життєвий цикл» одиниці зброї від виробництва до утилізації. Використання криптографічного захисту і багаторівневої автентифікації унеможливлює підробку записів, а технології розподілених реєстрів (блокчейн) можуть забезпечити незмінність критичних подій – імпорт, продаж, передача, деактивація. Однак в такому випадку важливо мінімізувати кіберризики: витік персональних даних власників здатен створити додаткові загрози. Тому дизайн системи має спиратися на принципи «приватність за замовчуванням», ролеву модель доступу та фіксація запитів / дій службових осіб.
Інструменти криміналістики – балістичні бази і маркери суттєво підвищують імовірність розкриття злочинів із застосуванням вогнепальної зброї. Формування національної бази «балістичних відбитків», інтегрованої з єдиним реєстром, створює можливість порівняння слідів із різних місць злочинів і швидкого встановлення зв’язків між останніми. Доречним є і застосування «розумного» аналізу даних, що виявляє аномалії в ланцюгах постачання, підозрілі патерни перенесення права користування або часті зміни власника.
Порівняльний аналіз свідчить, що найкращі результати досягаються, коли технологічні рішення доповнюються зрозумілими правилами для законних власників: чіткі вимоги до зберігання, періодичного підтвердження навичок безпечного поводження, повідомлення про втрату чи крадіжку у визначені строки. Поєднання стимулів (спрощені електронні сервіси) і санкцій (невідворотність відповідальності) створює збалансовану екосистему, в якій легальний сегмент стає більш передбачуваним , а нелегальний дорогим і ризикованим.
Висновки
Незаконний обіг зброї – це не лише кримінально-правова категорія, а системний виклик національній безпеці, який вимагає поєднання зусиль держави, суспільства та міжнародних партнерів. На рівні політики пріоритетами мають стати: уніфікація правил, єдиний реєстр і простежуваність, цифровізація дозвільних процедур, а також надійні канали обміну даними у форматі міжвідомчої і міжнародної кооперації.
У практичному вимірі доцільно зосередитися на чотирьох напрямах. По-перше, інвентаризація і регулярні аудити із застосуванням сучасних інструментів маркування і контролю доступу. По-друге розширення балістичних баз та їх інтеграція з кримінальними реєстрами і аналітичними платформами. По-третє, контроль на кордоні і в логістиці – спільні цільові операції, обмін профілями ризику, використання сканувальних технологій. По-четверте, комунікація з громадянами: роз’яснення правил, можливостей добровільної здачі, наслідків незаконних дій.
Важлива роль належить громадянському суспільству та медіа. Саме вони здатні будувати культуру безпечного поводження зі зброєю, виявляти проблемні практики, контролювати прозорість процедур утилізації і закупівель, поширювати успішні кейси. Освітні проєкти у школах і громадах, партнерство з клубами стрілецького спорту, тренінги для журналістів і волонтерів з тематики відповідального висвітлення інцидентів – усе це створює середовище нульової толерантності до незаконного обігу.
Зрештою, ефективність будь-якої моделі залежить від її спроможності зменшувати ризики швидше, ніж вони адаптуються. Це означає постійне вдосконалення інструментів, гнучкість у правовому регулюванні, професійну підготовку персоналу і якісну аналітику. У поєднанні з міжнародною підтримкою та технологічними рішеннями такий підхід дозволить вийти на траєкторію сталого зниження нелегального сегмента і підвищення відчуття безпеки громадян.
Список використаних джерел
- Kotzé, J., Kachynska, M., Kononets, V., Antonopoulos, G.A., Sanakoiev, D., & Morhunov, O. (2025). Marshalling the traffic: a preliminary exploration of the illegal firearms trade in Ukraine during martial law. Trends in Organized Crime.
- Small Arms Survey & CENSS. (2025). Weapons Compass: Proliferation and Control of Arms and Ammunition in Wartime Ukraine. Geneva.
- Global Initiative Against Transnational Organized Crime. (2024). A new phase of arms trafficking in Ukraine.
- Kryzhna, V., & Bryskovska, O. (2025). Ways to prevent the illicit trafficking of firearms, ammunition, and explosives during martial law in Ukraine. Scientific Journal of the National Academy of Internal Affairs, 30(3), 60–73.
- Hideg, G. (2024). Balancing Control and Awareness: Firearms and Safety in Ukraine. Small Arms Survey Situation Update.
- Khavroniuk, M.I., Krasnytskyi, I.V., & Lashchuk, N.R. (2024). Compliance of the Criminal Legislation of Ukraine with the UN Protocol on Firearms. International Journal of Criminal Science.
- Ministry of Internal Affairs of Ukraine (MVS). (2023). Uniform Register of Weapons: Getting started.
- SEESAC (UNDP). (2023). Regional practices of voluntary surrender and destruction of surplus weapons in South-Eastern Europe.
*Під час підготовки роботи було використано інструмент ШІ Copilot для виправлення орфографічних і стилістичних помилок та аналізу логіки викладення матеріалу. Зміст і висновки роботи є результатом самостійної діяльності автора.
**У цій публікації відображено винятково точку зору автора.
Джерело фото: Відділ комунікації поліції Львівської області