Голова Керівної ради Центру безпекових досліджень «СЕНСС» Вадим Черниш виступив Міжнародній науковій конференції «Життя людини як конституційна цінність в сучасних умовах». Вона відбулася 12 грудня 2024 року з нагоди Міжнародного дня прав людини в Навчально-науковому інституті права КНУ імені Тараса Шевченка.
Захист індивідуумів під час збройного конфлікту
Вадим Черниш зупинився на аспектах міжнародного права щодо захисту цивільного населення під час збройного конфлікту. За Женевською конвенцією, яку Україна свого часу підписала, це мають робити самі сторони конфлікту. А також влада тих держав, які не є сторонами конфлікту, але в яких перебувають особи, які не беруть (або більше не беруть) участі у бойових діях.
На думку Вадима Черниша, в нашому випадку потрібно чітко визначитися, хто є сторонами конфлікту. «Наприклад, той самий прокурор Міжнародного Кримінального Суду вказав [у 2016 році], що в Україні паралельно існує два конфлікти: внутрішній та міжнародний. Це у висновках прокурора!», – каже Вадим Черниш. «А що таке держави, які не є сторонами конфлікту, але в яких перебувають особи, які не беруть участь в збройних діях? Може так статися, що такі особи перейшли кордон іншої країни. У нас, до речі, азовці свого часу перебували в Туреччині, Угорщині, може, ще десь». Тому чіткі визначення тут важливі.
Про норми правової галузі щодо захисту цивільних
Крім інших питань, під час виступу Вадим Черниш проаналізував норми правової галузі щодо захисту цивільного населення з точки зору прав людини та міжнародного гуманітарного права. «У чому є головна відмінність? Права людини допускають відступ від них у надзвичайних ситуаціях, а вимоги міжнародного гуманітарного права не допускають цього ні за яких обставин», – підкреслив спікер. «В Україні також було заявлено, що на період воєнного часу буде обмеження деяких прав: наприклад, певним категоріям населення заборонений виїзд за кордон. Це відступ від прав людини. Але за міжнародним гуманітарним правом не існує умов, за яких ці відступлення можна робити.», – пояснив він.
Що стосується захисту цивільного населення з точки зору Женевської конвенції, то для розуміння того, кого потрібно захищати, є чітка класифікація, яка пояснює, хто є «цивільне населення» і хто такі «комбатанти». Проте потрібно зберігати життя і тих, й інших, навіть попри те, що комбатанти помирають в силу однієї зі складових своєї діяльності.
«Статут ООН був затверджений у 1945 році. І слово «війна» там не вживається жодного разу. Лише «збройний конфлікт». Тобто, за задумом ООН війни просто в майбутньому не може бути, а застосування сили можливе лише тоді, коли хтось вчинить агресію, і то лише за рішенням Ради безпеки ООН. Тоді буде включений механізм колективної безпеки, який одразу погасить конфлікт. А через чотири роки з’являються конвенції, які вже допускають ведення війни та регулюють правила її ведення. Як тут бути? Слідувати оонівській системі колективної безпеки? А для чого тоді НАТО? Для чого конвенції? Очевидно, світ розуміє, що конфлікти відбуватимуться й надалі, тому є правила, як їх вести, та мінімальні стандарти», – пояснює Вадим Черниш.
Якщо повернутися до визначення поняття «цивільне населення» та комбатанти, варто згадати початок війни. Секретар РНБО озвучив українцям рецепт «коктейлю Молотова», а Генштаб просив громадян виготовляти та знищувати окупантів цими коктейлями. «А скажіть мені – цивільні громадяни з «коктейлями Молотова» будуть вважатися комбатантами чи ні? Певен, що будуть. Отже, в них можна стріляти. Женевська конвенція вважає цивільних, які взяли до рук зброю, комбатантами. А чи є «коктейлі Молотова» зброєю? Це також питання для дискусії», – впевнений Вадим Черниш.
Далі експерт звернувся до визначення того, про яке цивільне населення йдеться, і припустив, що про три категорії цивільного населення: перша – особи, які перебувають на підконтрольних українському уряду територіях, друга – особи, які перебувають на окупованих територіях, третя – цивільне населеня росії, по території якої Україна завдає ударів. Женевська конвенція діє відносно всіх цих категорій людей. «Ми також повинні думати, куди ми б’ємо, яку зброю застосовуємо», – каже Вадим Черниш.
На Заході високоточну зброю розвивали з двох причин: задля економії боєприпасів та для мінімізації жертв серед цивільного населення. Також у Конвенції написано, що не можна застосовувати цивільних для захисту військових об’єктів. Тут також треба розбиратись, що таке воєнні й цивільні об’єкти. Якщо військові, наприклад, розташуються в цивільних об’єктах, то якими стають ці об’єкти? Де та межа, коли цивільні об’єкти стають військовими, чи навпаки, військові – цивільними?
Принципи та належна практика надання гуманітарної допомоги
В українському законодавстві ще з 90-х років минулого сторіччя існує протиріччя. Наше Міністерство соціальної політики зазвичай вважає, що гуманітарна допомога – це допомога бідним. Світове ж товариство вибудувало підхід, за якого гуманітарна допомога надається для збереження життя, полегшення страждань населення під час стихійних лих чи якихось інших кризових ситуацій. Тому й така ситуація з надходженням в Україну гуманітарної допомоги. «Якщо ви везете «secondhand» для допомоги бідним – будь ласка. Міжнародна ж гуманітарна допомога має бути швидкою, спрямованою на забезпечення найнеобхіднішим у тій чи іншій кризовій ситуації. І тут головна відповідальність має лежати на державі, а не на таких структурах ООН чи Міжнародного Червоного Хреста. Саме держава має регулювати питання постачання, наприклад, ліків тим категоріям людей, яким вони життєво необхідні», – пояснює експерт.
Ідеальний варіант, на думку Вадима Черниша, це коли національний та міжнародний механізми координації поєднуються між собою, щоб забезпечувати найгостріші гуманітарні потреби в кризовій ситуації найкоротшим шляхом.
Одним із напрямів гуманітарної допомоги постраждалому населенню є забезпечення питною водою. Ось тому Україна свого часу за свій кошт поставляла воду на тимчасово окуповані території. Згадаємо спекуляції росії навколо води для Криму. Мовляв, Україна перекрила подачу вони на півострів і, таким чином, сприяє появі гуманітарної катастрофи. Проте наша держава знала, що ресурсів питної води в Криму вистачає, а постачати воду для підприємств – це вже питання, яке не стосується гуманітарних потреб.
Хто за що відповідає під час збройних конфліктів?
Якщо говорити про захист тих, хто захищає батьківщину, то до такого захисту належить рівень забезпечення амуніцією та зброєю, належний рівень підготовки та тренування, медичної допомоги, військового управління, наявність фортифікаційних споруд та укріплень, які мінімізують кількість втрат у бойових діях. За це все має відповідати держава.
Проте є багато сфер, які перебувають у компетенції місцевої влади: наприклад, гуманітарне розмінування. І це не лише про міни, а й про снаряди, частини ракет, які не вибухнули тощо. Є випадки, коли люди підірвалися на якомусь вибуховому пристрої, і після цього ті, хто вижив, чи їхні родичі звернулися з позовами через Європейський суд з прав людини до власної держави через неналежне виконання нею своїх обов’язків.
Що стосується окупованих територій, то тут відповідальність має нести той, хто окупував ці території. Але це наші громадяни. Тому держава має робити все, що вона може, щодо гуманітарного реагування, координування, доставки гуманітарної допомоги. «Уявіть собі, отримує людина гуманітарну допомогу – продуктовий набір від ООН: а там ковбаса, скажімо, з Полтави, консерва з Києва, печиво з Харкова. Це викликає одну реакцію. Зовсім інше, коли людина відкриває пакунок, а там сік із краснодара, продукти з владивостока чи москви. Уявляєте психологічний момент? Тому на такі речі держава повина звертати увагу», – впевнений експерт.
Повний запис виступу доступний за посиланням https://youtu.be/hjMXcEtwMlU?feature=shared