Однією з кращих, під час вивчення навчальної дисципліни «Основи національної безпеки», викладачем якої є голова Керівної ради «СЕНСС» Вадим Черниш, стала робота Омельчук Світлани. Вона є студенткою 5-го курсу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» спеціальності публічне управління та адміністрування*.
Оцінки загроз глобального характеру розвідувальних органів іноземних держав, можливість їхнього використання для планування в сфері національної безпеки України
Загрози глобального характеру у сучасному світі
На міжнародну безпеку, як і на національну безпеку країн, дедалі більше впливають процеси глобалізації. Вони визначають головні тенденції розвитку світової економіки та політики, а також призводять до кардинальних змін у міжнародному безпековому середовищі, яке стає дедалі більш динамічним і суперечливим.
Під впливом глобалізації відбуваються трансформації у міжнародній системі, розширюється склад учасників міжнародного політичного процесу. Поряд з національними державами на сучасній світовій арені діють міжнародні об’єднання, організації та інші недержавні актори. Водночас відбувається послаблення базових інститутів міжнародного регулювання, які виявляють недостатню ефективність у протидії сучасним викликам і загрозам.
Ключові позиції в наднаціональних та транснаціональних інституціях займають провідні держави світу, які здебільшого і домінують у глобальних економічних процесах та впливають на вирішення проблем міжнародної безпеки. Водночас відбувається посилення впливів транснаціональних корпорацій та фінансових груп на економічний і суспільно-політичний розвиток національних держав, що супроводжується зниженням ролі останніх у вирішенні широкого кола питань політики та безпеки на світовому, регіональному і національному рівнях.
На тлі посилення взаємодії і взаємної залежності країн світу формуються нові «центри сили», конкуренція між якими за вплив та ресурс постійно зростає. Збільшується рівень відкритості міжнародної системи, що відкриває нові безпрецедентні можливості і водночас формує нові загрози та виклики безпеці на глобальному, регіональному та національному рівнях.
Нагальною потребою стає створення більш гнучких систем безпекової взаємодії, здатних швидко й ефективно реагувати на нові виклики. Нове розміщення й співвідношення політичних сил порушує баланс сил і інтересів у світі, змінює характер, масштаби й зміст колишніх викликів, загроз та ризиків.
Регіональні й локальні безпекові виклики дедалі більше глобалізуються, набуваючи все більш комплексного характеру. Все частіше до загроз для безпеки суб’єктів міжнародних відносин відносять глобальні проблеми людства.
Розвідувальні служби займають особливе місце в секторі безпеки і оборони демократичної держави.
В західній практиці поняття «розвідувальні» служби, як правило, включає структури, які займаються як зовнішньою, так і внутрішньою розвідкою з метою добування інформації стосовно загроз національній безпеці держави. Відповідно, і вимоги та стандарти до діяльності «внутрішніх» та «зовнішніх» розвідувальних служб висуваються, виходячи з однакових принципів захисту прав людини та дотримання законності. Іншими словами, в західній практиці, як правило, не має більш «важливих» чи «універсальних» спецслужб поміж іншими. Спецслужби не розрізняють за відомчою належністю чи функціоналом. Кожна спецслужба має свої чіткі задачі, які виконуються в жорстких законодавчих рамках і під постійним демократичним цивільним наглядом.
Що важливо – такий підхід не лише не знижує їх ефективність і не заважає постійно розвиватися та удосконалюватися, а навпаки зумовлює постійне оновлення, модернізацію та недопущення зловживань.
При цьому, до спеціальних служб відносяться організації, які займаються діяльністю для протидії загрозам національній безпеці, як всередині, так і зовні країни. Під визначення спецслужб також підпадає воєнна розвідка, розвідувальні органи поліції, прикордонної служби, цивільні розвідки (внутрішньої і зовнішньої), а також розвідувальні структури міністерства фінансів, розвідка з протидії кіберзагрозам і т.д.
У доповіді Агентства національної безпеки США у березні 2021 року «Глобальні тенденції-2040» вказуються структурні фактори, які впливають на формування майбутнього: демографія, довкілля та технології.
Дається оцінка того, як вони будуть впливати на рішення світових держав.
Також, в доповіді наводяться п’ять можливих сценаріїв розвитку світу до 2040 року, засновані на різних комбінаціях ключових факторів.
Відзначається, що пандемія коронавірусу виявилася найбільшим глобальним викликом з часів Другої світової війни і вона принесе масштабні наслідки медичного, політичного, економічного характеру, а також зміни у сфері безпеки.
Світ також зіткнеться з проблемою зміни клімату, старінням населення, новими хворобами, фінансовими кризами і появою нових технологій. Всі ці виклики швидше розділятимуть людство, а не об’єднуватимуть. Це призведе до напруження в суспільстві і в стосунках між країнами, і може принести катастрофічні наслідки.
Політика всередині держав, швидше за все, стане більш мінливою і суперечливою, і жоден регіон, ідеологія або система управління не будуть захищені від цього.
Все більша частина населення світу буде з обережністю ставитися до установ і власних урядів, які, на думку людей, не бажають або не можуть задовольнити їхні потреби. В пошуках безпеки люди будуть тяжіти до своїх знайомих і однодумців, включаючи етнічну, релігійну і культурну ідентичність, а також об’єднуватимуться в групи навколо спільних інтересів і загроз, таких як екологічні проблеми.
У той час, коли населення розширює свої повноваження і вимагає більшого від влади, уряди відчуватимуть серйозний тиск з боку нових викликів і обмежених ресурсів. Це збільшення розриву матиме наслідком політичну мінливість і ерозію демократії, – наголошується в доповіді.
У найближчі роки світ чекає «конкурентне співіснування», «розділеність», «трагедія і мобілізація», в якому «міжнародна система неузгоджена, хаотична і нестабільна, оскільки транснаціональні правила і інститути будуть ігноруватися такими великими країнами, як Китай, регіональними гравцями і недержавними суб’єктами».
Прискорення змін у військовій сфері, демографічних показниках, економічному зростанні, екологічних умовах і технологіях, а також посилення розбіжностей щодо моделей управління, ймовірно, ще більше посилить конкуренцію між Китаєм і західною коаліцією на чолі зі Сполученими Штатами.
На думку авторів доповіді, в найближчі 20 років жодна держава не зможе домогтися повного домінування у всіх регіонах. Свої інтереси в світі будуть просувати декілька великих країн. Протиріччя між ними будуть тільки посилюватися, а одним з головних негативних і дестабілізуючих чинників залишиться російський вплив.
Найбільший вплив на світову динаміку здійснюватимуть дві найбільші світові економіки: США і Китай. Протистояння між ними зачепить більшість регіонів, викликає зміни існуючих альянсів, міжнародних організацій і можливо, правил, що лежать в основі сучасного міжнародного порядку.
Росія в найближчі 20 років, ймовірно, залишиться руйнівною силою, навіть якщо її матеріальні можливості знизяться в порівнянні з іншими великими гравцями.
Стратегія боротьби з глобальними загрозами і викликами – США
Підтвердженням стратегічного курсу США на підтримку партнерів по НАТО і України є нова стратегія національної безпеки США. Адміністрація США 12 жовтня 2022 р. представила нову Стратегію національної безпеки США (The Biden- Harris Administration’s National Security Strategy) – базовий програмний документ, що визначає стратегію боротьби з основними терористичними і військовими загрозами США. У документі акцентується на двох фундаментальних стратегічних викликах: конкуренції між великими державами за формування майбутнього міжнародного порядку й транснаціональних спільних загрозах (shared threats) – це, зокрема, зміна клімату, загроза продовольчій безпеці, інфекційні захворювання, тероризм, дефіцит енергії, інфляція тощо.
Вихідні положення нового стратегічного підходу такі:
- «стирання» межі між внутрішньою та зовнішньою політикою США як проєкція американської сили та впливу в міжнародному вимірі;
- альянси та партнерства США в усьому світі залишаються найважливішими стратегічними активами та незамінними елементами, котрі забезпечують міжнародний мир і стабільність. Потужна Організація Північноатлантичного договору, альянси в Індо-Тихоокеанському регіоні й традиційні безпекові партнерства не лише стримують агресію, а й забезпечують основу взаємовигідної співпраці;
- КНР є найбільшим геополітичним викликом для США, важливо розуміти глобальний масштаб цього виклику попри те, що основні його небезпеки зосереджуватимуться в Індо-Тихоокеанському регіоні;
- Росія становить безпосередню та постійну загрозу регіональній безпеці та порядку у Європі, є джерелом нестабільності в усьому світі, проте вона не має можливостей КНР;
- з поля зору не повинні випадати менші за рівнем загрози автократичні держави, що також діють агресивно і дестабілізуюче, – Іран та КНДР. Так, Іран втручається у внутрішні справи сусідніх держав, постачає ракети та безпілотники через проксі-акторів, а КНДР розвиває власні незаконні програми створення ядерної зброї та ракет, зокрема й за допомоги Ірану;
- задля збереження й розширення міжнародної співпраці передбачається дотримання «двоколійного підходу»: по-перше, співробітництво з усіма країнами, також і з числа геополітичних конкурентів, які готові до конструктивної співпраці; по-друге, поглиблення взаємодії з державами-однодумцями, зокрема тими, що входять до складу Ради з торгівлі та технологій США – ЄС (ТТС), QUAD (Австралія, Індія, Японія, CША), AUKUS (Австралія, Велика Британія, США), I2-U2 (Індія, Ізраїль, ОАЕ, Сполучені Штати).
З усіх спільних проблем, з якими ми стикаємося, зміна клімату є найбільшою та потенційно істотною для всіх народів. Без негайних глобальних дій протягом цього вирішального десятиліття глобальні температури перетне критичний поріг потепління в 1,5 градуса Цельсія, після якого вчені попередили, що деякі з найбільш катастрофічних наслідків клімату будуть незворотними. Вплив клімату і гуманітарні надзвичайні ситуації лише погіршаться в наступні роки через сильніші лісові пожежі і урагани в Сполучених Штатах, повені в Європі, підвищення рівня моря в Океанії, вода дефіцит на Близькому Сході, танення льоду в Арктиці, посуха та смертельні температури в на південь від Сахари. Напруга ще більше посилюватиметься, оскільки країни змагатимуться за ресурси та енергетична перевага – зростаючі гуманітарні потреби, відсутність продовольчої безпеки та загрози здоров’ю, а також потенціал нестабільності, конфліктів і масової міграції. Необхідність охорони лісів у всьому світі електрифікувати транспортний сектор, перенаправити фінансові потоки та створити енергію революція, спрямована на запобігання кліматичній кризі, посилюється геополітичним імперативом скоротити нашу колективну залежність від таких держав, як Росія, які прагнуть використати енергію як зброю для примусу.
Глобальні економічні виклики, спричинені пандемією COVID-19, розширились і поглибились в усьому світі, оскільки нерівномірний попит, що відновлюється, випередив постачальників і створив навантаження ланцюги поставок. Споживачі та політики в усьому світі також стикаються зі сплеском ціни на енергоносії та зростання продовольчої безпеки, що загострює проблеми безпеки, такі як міграція і корупція. Крім того, авторитарні уряди часто зловживають глобальним економічним порядком використовуючи його взаємозв’язок і сильні сторони. Вони можуть довільно збільшувати витрати на припинення руху основних товарів. Вони використовують доступ до своїх ринків і контроль над ними глобальна цифрова інфраструктура для примусових цілей. Вони відмивають і приховують свої багатства, часто доходи від корупції за кордоном у великих економіках через підставні та підставні компанії. Злочинні суб’єкти – деякі спонсоровані державою, інші ні, – використовують цифрову економіку, щоб заробити і переміщувати кошти на підтримку програм незаконного озброєння, терористичних атак, розпалювання конфлікту та вимагання звичайні громадяни, націлені на програми-вимагачі або кібератаки на національні системи охорони здоров’я, фінансові установи та критичну інфраструктуру. Ці різноманітні фактори обмежують наші варіанти політики та наших союзників і партнерів, щоб просувати наші інтереси безпеки та задовольняти основні потреби наших громадян.
Стратегія національної контррозвідки США (2020-2022) «Основні загрози та пріоритети» акцентує увагу, що суб’єкти загроз національній безпеці використовують всі можливості проти розширеного переліку цілей і вразливих місць. Зусилля іноземних розвідувальних служб орієнтовані на більшість федеральних відомств (навіть тих, які безпосередньо не вирішують завдань щодо забезпечення національної безпеки). До сфери їхньої уваги входять наукові лабораторії, фінансові структури, промисловість приватний сектор. Деякі противники проводять розвідувальні операції з неправомірним використанням, порушенням функціонування або навіть руйнуванням критичної інфраструктури Сполучених Штатів та їхніх союзників, а також – військових можливостей у кризових ситуаціях. Ці суб’єкти намагаються теж впливати на економічні інтереси США або використовувати їх за допомогою різноманітних розвідувальних заходів. Об’єктом діяльності з іноземного впливу є і громадська думка Сполучених Штатів та їхніх союзників.
Керівники розвідки США, як правило, дуже рідко коментують будь-які ситуації, що стосуються розвідданих. Як правило, потрібна інформація озвучується у «Щорічному Звіті про оцінки загроз національній безпеці США», який зачитує Офіс Директора національної розвідки США на закритому засіданні сенату. Відкрита частина звіту за 2021 рік чітко виокремлює Росію як одного з головних джерел, що несуть загрозу як регіональній, так і глобальній безпеці.
Стратегія боротьби з глобальними загрозами і викликами – НАТО
Сьогодні НАТО перебуває у найбільш складній і непрогнозованій ситуації в аспекті безпеки з часів холодної війни –збройна агресія росії проти України, кіберзагрози, гібридні загрози, криза і нестабільність на Близькому Сході і у Північній Африці, продовження існування терористичної загрози. У відповідь на це динамічне середовище загроз члени Альянсу фундаментально адаптують підходи НАТО до забезпечення розвідувальної діяльності на допомогу керівництву у прийнятті рішень.
Найбільш значна реформа відбулась у 2017 році, коли Альянс створив у штаб-квартирі НАТО новий Об’єднаний відділ розвідки і безпеки (JISD). Ця робота передбачала тісну співпрацю з іншими керівниками розвідувальних служб НАТО, особливо з SHAPE J2 (розвідувальне управління в штабі Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, або Командування ОЗС НАТО з питань операцій).
Основна мета полягала в тому, щоб зробити розвідувальну інформацію якомога більш корисною. Розвідувальна інформація мала бути високоякісною, зосередженою на пріоритетах керівництва, і надана в потрібний час тим, кому вона необхідна. Генеральний секретар постійно наголошує, що діяльність розвідки повинна забезпечувати краще ознайомлення з обстановкою і інформацію, потрібну для прийняття політичних рішень. Задля цього необхідно було максимально наблизити оцінку інформації до Північноатлантичної ради, Військового комітету і вищого керівництва Альянсу. Створення JISD також стало першим прикладом створення в штаб-квартирі спільного Цивільно-військового відділу НАТО.
Об’єднати раніше відокремлені цивільні і військові штаби розвідників було нелегким завданням. В той час дехто побоювався зіткнення професійних культур і підходів до розвідки. Насправді, це було зовсім не так. Об’єднання окремих розвідувальних підрозділів дозволило здійснювати цілісну оцінку розвідданих, посилити ефективність, уникнути дублювання зусиль і спиратись на сильні сторони як цивільної, так і військової організації, розвиваючи при цьому нову культуру співробітництва. Більше того, це дозволило JISD результативно протистояти гібридним, кібер і терористичним загрозам, які дедалі частіше постають перед країнами-членами альянсу НАТО, посиливши спроможність аналізувати ці питання універсального характеру. Справжня сила розвідки Альянсу полягає в тому, що вона забезпечує спільні інформаційні рамки для прийняття рішень, чим підсилює солідарність в Альянсі.
Справді, деякі дуже важливі рішення Північноатлантичної ради могли бути прийняті лише на основі розвідувальної інформації, яка була доступна для усіх членів Альянсу. Це стосується відповіді НАТО на порушення Росією Договору про ядерні сили середньої дальності, а також вислання країнами-членами Альянсу понад 150 російських шпигунів після спроби Москви убити колишнього російського агента Сергія Скрипаля за допомогою нервово-паралітичної речовини у Сполученому Королівстві в березні 2018 року (британська громадянка Дон Стерджесс пізніше померла після контакту з цією речовиною). На основі глибоких знань і досвіду аналітиків розвідка може здійснювати швидку попередню оцінку. Нові внутрішні формати обміну розвідданими в штаб-квартирі НАТО, такі як засідання відповідних зацікавлених сторін на високому рівні, радикально збільшили частотність і відповідність розвідувальної інформації, яку отримує вище керівництво. Ніколи до цього розвідувальна інформація не була більш актуальною і релевантною для прийняття рішень в НАТО.
На останньому саміті НАТО в Мадриді 29 червня 2022 року глави держав і урядів затвердили нову Стратегічну концепцію для Альянсу, визначивши пріоритети Альянсу, головні завдання і підходи на наступне десятиріччя. Особливістю нової Концепції є також визначення у ній одними з небезпечних суб’єктів, які кидають виклик інтересам, цінностям та демократичному способу життя союзників, авторитарних акторив з чіткою ідентифікація відповідних загроз. Крім того, розширено спектр інших викликів і загроз. До них віднесено тероризм, конфлікти, крихкість і нестабільність в Африці та на Близькому Сході, кіберзагрози, стратегічні конкуренти та потенційні супротивники, нові та революційні технології, ерозія архітектури контролю над озброєннями, роззброєнням та нерозповсюдженням і зміна клімату.
Як і очікувалося, у цій Концепції підтверджується, що «двері НАТО залишаються відкритими» для всіх європейських демократій, які поділяють цінності Альянсу, бажають і здатні виконувати його завдання із забезпечення спільної безпеки.
Розвиток співпраці розвідок світу
Сьогодні кожна держава приділяє велику увагу розвідувальній діяльності. Досить поширена співпраця розвідувальних служб окремих держав. Вона має свій кодекс – так зване правило третьої сторони: коли дві держави (або приватні організації)співпрацюють у розвідувальній сфері, то обмін інформацією відбувається між ними обома і не поширюється на їхніх союзників чи треті сторони. Прикладом такої співпраці досі залишається угода про співпрацю розвідувальних служб UKUSA (United Kingdom – United States of America), Їїмісторія розпочиналась як англоамериканська угода від 17 травня 1943 p, а у 1947 році була розширена за рахунок Канади, Австралії і Нової Зеландії. П’ять держав відповідно до своїх можливостей і потреб розділили земну кулю на сфери криптологічного впливу, у межах яких займаються перехопленням інформації з усіх каналів зв’язку. Головними партнерами у цій співпраці є США і Велика Британія, які перші розпочали співробітництво.
28 спецслужб країн Євросоюзу а також Норвегії та Швейцарії обмінюються результатами роботи у межах Бернського клубу(Club de Berne), а держави-члени НАТО працюють над створенням спільної розвідувальної політики.
При цьому, до спеціальних служб відносяться також і приватні організації, які займаються діяльністю для протидії загрозам національній безпеці, як всередині, так і зовні країни.
Діяльність спецслужб є таємною, оскільки вони добувають приховану інформацію – інформацію, власники якої намагаються зберегти її у таємниці.
Міжнародна співпраця України із запобігання глобальним загрозам
Діалог і співпраця розпочалися, коли Україна, яка щойно набула державної незалежності, вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (1991 рік) і програми «Партнерство заради миру» (1994 рік).
В основі співробітництва України, США та НАТО в галузі національної безпеки лежать наступні документи: «Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору» від 09.07.1997, «Стратегія національної безпеки України», прийнята Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України».
Зокрема в Хартії закріплено ідею посилення співробітництва України з НАТО, розширення та поглиблення політичного діалогу між Україною та членами Альянсу з широкого кола питань безпеки, включаючи ядерні питання. Це зробить внесок у покращення загального середовища безпеки в Європі.
Стратегія національної безпеки України ґрунтується на таких основних засадах:
- стримування – розвиток оборонних і безпекових спроможностей для унеможливлення збройної агресії проти України;
- стійкість – здатність суспільства та держави швидко адаптуватися до змін безпекового середовища й підтримувати стале функціонування, зокрема шляхом мінімізації зовнішніх і внутрішніх уразливостей;
- взаємодія – розвиток стратегічних відносин із ключовими іноземними партнерами, насамперед з Європейським Союзом і НАТО та їх державами-членами, Сполученими Штатами Америки, прагматичне співробітництво з іншими державами та міжнародними організаціями на основі національних інтересів України.
Служба зовнішньої розвідки України розвинула партнерство з ЦРУ США, МІ6 Великої Британії, БНД Німеччини, розвідкою Франції та з «Об’єднаним відділом розвідки і безпеки» НАТО і т. ін.
Приєднання України до Програми розширених можливостей НАТО у червні минулого року надало нашій країни додаткові преференції щодо поглиблення обміну розвідувальними даними. Саме доступ до системи обміну розвідданими, на думку експертів, є значним кроком на шляху інтеграції до НАТО та передбачає суттєве поглиблення співробітництва спецслужб України з натовськими партнерами. Ця поглиблена співпраця передбачає постійний моніторинг, обмін інформацією щодо повітряного та морського просторів, різного роду даними щодо актуальних загроз як для України, так і для всієї міжнародної спільноти. Також Партнерство з розширеними можливостями НАТО передбачає прискорений перехід Головного управління розвідки міністерства оборони України на стандарти НАТО, як підґрунтя для повноцінної взаємодії спецслужби з колегами з Північноатлантичного альянсу.
Відповідно до Річної національної програми – одного з основних документів, на якому базується співпраця України з НАТО, передбачається посилювати розвідувальні спроможності держави щодо:
- спроможності ефективно захищати національні інтереси держави від зовнішніх загроз;
- ефективної взаємодії розвідувальних органів України між собою,
- з іншими суб’єктами розвідувального співтовариства та із споживачами розвідувальної інформації;
- взаємодією розвідувальних органів України із спеціальними службами держав-членів НАТО;
- обміном розвідувальною інформацією між Україною, державами-членами НАТО та відповідними органами НАТО на взаємовигідній основі.
Також Україна розширює співпрацю із США у сферах: безпеки і оборони (в тому числі використання розвідувальних даних), технології, торгівлі і енергетики.
Зокрема, прийнята спільна заява щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки від 1 вересня 2021 року, яка передбачає поглиблення стратегічного співробітництва у сфері оборони: Україна та Сполучені Штати завершили підготовку Стратегічної оборонної рамкової угоди, яка створює основу для посилення стратегічного співробітництва України та США у сфері оборони та безпеки та просування спільних пріоритетів, у тому числі впровадження реформ у сферах оборони та оборонної промисловості, поглиблення співпраці у таких сферах, як чорноморська безпека, кібербезпека, обмін розвідувальною інформацією та протидія російській агресії.
Використання даних іноземних розвідок для планування в сфері національної безпеки України.
Мета планування у сфері безпеки і оборони, особливо довгострокового оборонного планування – визначити засоби, включаючи майбутню структуру сил, які дозволили б інститутам сектору оборони та безпеки ефективно впоратись з імовірними майбутніми загрозами. Планування безпеки та оборони є невід’ємним елементом розробки політики безпеки та оборони.
Планування для сектору безпеки та оборони охоплює планування озброєнь, тилового забезпечення, командування, контролю, управління, постачання, надзвичайних ситуацій цивільного й військового характеру та, в деяких випадках, планування ядерних сил. Планування розвитку збройних сил вважається центральним елементом планування у сфері безпеки, навколо якого будуються всі інші аспекти планування.
Планування для сектору безпеки та оборони здійснюється в рамках політики безпеки та оборони і у відповідності з завданнями національної безпеки. Це процес, завдяки якому завданнями безпеки перетворюються на можливості безпеки та оборони.
Деякі країни зосереджуються на трансформації своїх збройних сил, щоб більш ефективно реагувати на нові виклики безпеки 21 століття, а інші проводять більш амбітну перебудову всієї сфери оборони з метою створення нових оборонних інститутів, особливо ті країни які нещодавно перейшли від комуністичного режиму до демократичного.
Кожна держава повинна забезпечити, щоб її розвідувальні служби діяли відповідно до її міжнародно-правових зобов’язань, у тому числі викладених в Статуті ООН і Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Залежно від мандату служби, також можуть застосовуватися міжнародні угоди, які стосуються використання поліцейських повноважень.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про національну безпеку України», розвідувальні органи України здійснюють розвідувальну діяльність з метою сприяння реалізації національних інтересів України та протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах.
Розвідувальні органи, як суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України, беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Повноваження розвідувальних органів визначаються законодавством України. Пріоритетні завдання для розвідувальних органів визначаються на підставі закону Президентом України. Ним же може створюватися координаційний орган з питань розвідки. На розвиток вищевказаних положень було спрямовано Закон України «Про розвідку», який, як зазначено у преамбулі, визначає правові та організаційні засади функціонування розвідки, правовий статус і соціальні гарантії співробітників розвідувальних органів України та осіб, залучених до виконання розвідувальних завдань, а також порядок здійснення контролю за розвідкою.
Спеціальні служби займають особливе місце в секторі безпеки і оборони демократичної держави. Незважаючи на різне розуміння і структурні особливості спецслужб в кожній державі, існує загальне розуміння, що спеціальні служби це державні відомства, які займаються збором, обробкою, аналізом та доведенням спеціальної інформації відповідним державним структурам, котрі відповідають за забезпечення національної безпеки. Інформація від спеціальних служб має критично важливе значення при виробленні стратегічних рішень вищим керівництвом країни і прямим чином впливає на функціонування держави, як у внутрішній, так і зовнішній політиці.
Концепція діяльності розвідувальної служби повинна визначатися функціонально. Маючи на увазі, що будь-яка державна організація, основними завданнями якої є збір, аналіз і поширення інформації про національну безпеку, є розвідувальною службою.
Служби розвідки здійснюють співробітництво з компетентними органами іноземних держав, міжнародними організаціями. Служби розвідки повинні розробляти внутрішні правила щодо обміну інформацією. Вони також повинні укладати внутрішні й міжнародні угоди про обмін інформацією.
Наразі. головним завданням України є отримання доступу до внутрішніх мереж систем обміну розвідданими НАТО а також до даних космічної розвідки США та інших країн. Наприклад, серед головних пріоритетів у діяльності Служби зовнішньої розвідки (СЗР) є співробітництво саме з колегами з подібних структур НАТО та Євросоюзу.
Лідерами у володінні розвідувальними супутниками на сьогодні є США і РФ, яка експлуатує військово-космічний потенціал, що дістався від СРСР і наразі він поступово тане. Активно наздоганяє лідерів Китай, який швидкими темпами розвиває власні військово-космічні системи, в тому числі і розвідувальні.
Крім лідерів, безпосередньо розвідувальними супутниками військового призначення на сьогодні володіють також Великобританія, Ізраїль, Індія, Італія, Канада, Туреччина, Франція, ФРН, Південна Корея і Японія.
Космічне командування ВПС США (Air Force Space Command, AFSPC) сьогодні розпоряджається понад 350 супутниками військового призначення, які знаходяться на орбітах – від низької опорної до геостаціонарної. Угруповання супутників зв’язку і ретрансляції налічує близько 180 КА(космічних апаратів), угруповання супутників-розвідників – 69 КА, а також 13 КА системи виявлення стартів балістичних ракет і ядерних вибухів.
Ключовим принципом розвідувальних процесів у доктринах НАТО є «централізоване планування – децентралізоване виконання».
Ефективність розвідки це здатність перетворити отриману інформацію в звіт розвідки, на основі яких приймаються військове і політичні рішення.
Висновки
В умовах залучення великої кількості сенсорів задіяних в операції відбиття збройної агресії, та для ефективного їх застосування військовим формуванням необхідно дотримуватись єдиних розвідувальних процедур з управління вимогами до розвідки, збором даних, обробкою та поширенням інформації про зміни в операційному просторі.
Цей принцип потребує імплементації в розвідувальних органах нашої держави, як на оперативному, так і на тактичному рівнях розвідки та цілевиявлення, що дасть змогу гармонізувати розвідувальні й операційні функції.
Ситуація зі вторгненням росії на територію України показала, що серед розвідок світу не було єдиної думки щодо можливого вторгнення. Якщо американська та британська розвідки відкрито передбачали широкомасштабне російське вторгнення і керівництво їх країн, насамперед США, попереджало про це Україну та світову спільноту, то французькі й німецькі високопосадовці серйозно не сприймали цієї інформації. Лише розвідувальні брифінги НАТО допомогли змінити їхню думку напередодні війни.
Також ми розуміємо, що починаючи з 24 лютого 2022 року, після широкомасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, країни-партнери, насамперед Сполучені Штати Америки та Велика Британія надавали військово-політичному керівництву України важливу розвідувальну інформацію, яка у подальшому ефективно використовувалася для планування та проведення Збройними Силами України оборонних і контрнаступальних операцій з метою розгрому російських військ та звільнення від них тимчасово окупованих територій.
Офіційних підтверджень щодо надання країнами НАТО для Збройних Сил України саме під час відбиття російського вторгнення та проведення Збройними Силами України військових операцій у відкритих джерелах знайти не вдалося.
Це зумовлено тим, що вся розвідувальна інформація, яку Україна отримує від інших країн, їх державних та приватних розвідувальних органів має закритий характер і є надто чутливою. Її несанкціонований витік та передчасне розголошення може нанести шкоду національним інтересам для країн, що поділилися нею з Україною. Тому, насьогодні розголошення розвідувальної інформації, наданої для України країнами-партнерами є неприпустимим.
Відповідно до історичного досвіду, в більшій мірі ми дізнаємось про обсяги розвідувальної інформації, що надавалася країнами-партнерами для України впродовж певного періоду часу після завершення цієї війни.
__
*У цій публікації відображено винятково точку зору автора.
Джерело фото: North Atlantic Treaty Organization