В динамічному світі сталий розвиток виокремлюється як один з найважливіших пріоритетів, але якими можуть бути шляхи розвитку для країни, що знаходиться у стані війни? В умовах постійних зовнішніх загроз, які виникають через геополітичну ситуацію, це стає вкрай складним завданням.
Сьогодні ми розуміємо, що характер майбутніх загроз від РФ може бути різним і включатиме загрози воєнного та невоєнного характеру. Серед них можливі ракетні обстріли об’єктів критичної інфраструктури, пряме вторгнення або збройний конфлікт на державному кордоні, кіберзагрози, вплив на суспільство з метою поглиблення протиріч, економічні загрози тощо. За таких обставин Україна має подбати про те, щоб заходи із зміцнення її стійкості та необхідний потенціал були і в поствоєнному майбутньому достатніми для стримування росії від нової агресивної війни та вчинення інших зловмисних дій. Це, в свою чергу, має забезпечити сталий мир, без якого неможливий сталий розвиток.
Очевидно, що Україні доведеться не тільки зберегти високий рівень видатків на безпеку та оборону, але і значною мірою продовжувати мілітаризувати економіку. Так, видатки на безпеку та оборону України станом на 2023 встановлено на рівні не менше 17,8% ВВП, а в 2024 році – не менше 21,6% ВВП. Всі сфери суспільного та державного життя вже мають та збережуть у подальшому тренд «мілітаризованості».
Зважаючи на майбутні загрози, державна політика у багатьох сферах, що прямо не належать до сфери безпеки і оборони, має розроблятися із усвідомленням необхідності зміцнювати стійкість держави та суспільства, їхніх інститутів та критичної інфраструктури. Подібний ризик-орієнтований підхід варто застосовувати, плануючи процеси як післявоєнного відновлення матеріальних об’єктів і соціального середовища, так і подальшого сталого розвитку країни.
Існує думка, що мир, як прийдешній післявоєнний період, дозволить Україні та світу отримати так звані дивіденди миру. Проте, чи можна на це сподіватися Україні? «Дивіденди миру» — це концепція, яка використовується для позначення переваг, отриманих від зниження витрат на оборону та перетворення військового виробництва на цивільне. З іншого боку, така концепція не враховує оцінку загроз світовому порядку в цілому та національній безпеці України, а також деякі особливості дій держави по зміцненню стійкості та укріпленню обороноздатності. По-перше, загрози походженням із росії нікуди не зникнуть, отже, видатки на безпеку і оборону мають зберігатися на високому рівні.
По-друге, за низкою ознак російсько-українська війна вже є війною на виснаження, що потребує від держави довгострокових рішень та планів для успішного протистояння РФ. Перебудувавши економічні, управлінські та суспільні процеси відповідно до потреб війни, жодна держава не може «за помахом руки» повернутися до повоєнного стану в згаданих сферах.
По-третє, переважна низка видатків на безпеку і оборону можуть спрацювати належним чином лише у середньо- та довгостроковій перспективі. Наприклад, космічні програми щодо виготовлення супутників військового або військово-цивільного призначення та виведення їх на орбіту охоплюють періоди від кількох до десятків років.
По-четверте, в післявоєнний період нам буде необхідно надолужувати та компенсувати наслідки непродуманої державної політики в сфері національної безпеки і оборони попередніх періодів незалежності.
Отже, в післявоєнний період слід з обережністю розраховувати на мирні дивіденди. Зрозуміло, що післявоєнні видатки на безпеку і оборону не повинні дорівнювати сьогоднішньому рівню. Разом із тим, необхідно підтримувати високий рівень залучення та витрачання ресурсів на безпеку та оборону в післявоєнний період, що дасть можливість розраховувати на інший вид дивідендів – «безпекові дивіденди». Вони можливі тоді, коли буде досягнуто такий стан безпеки, який буде оцінюватися державою, суспільством, переважною кількістю громад, спільнот та індивідуумів як прийнятний для сталого розвитку. Безпекові дивіденди – це фінансові, матеріальні, трудові та інші ресурси, які може отримати держава та громади лише за умов, коли той, хто має намір їх вкласти, оцінює ситуацію в певній сфері або на певній території як безпечну.
Виходячи з цього, виникає необхідність відшукати певний баланс, і тут одразу згадується відома у теоретичній економіці дискусія «пушки проти масла» (guns versus butter). Її суть полягає в умовному виборі між виробництвом зброї чи масла, де збільшення витрат на зброю призводить до скорочення виробництва масла і навпаки. Це виклик, який потребує вмілого жонглювання між виробництвом зброї та масла або, більш широко, держава має збалансувати свої видатки, належним чином забезпечивши як безпеку, так і сталий розвиток.
У деяких випадках, видатки на оборону можуть стати «катапультою» для економічного росту та соціальної стабільності. Наприклад, в США витрати, що здійснюються Міністерством оборони (МО), є серйозними чинниками економічного росту та соціальної стабільності, а також росту для багатьох громад та штатів. Загальні видатки МО США за 2022 рік склали 558,7 млрд. доларів, з яких 390,5 млрд. склали витрати на оплату контрактів приватним компаніям (Lockheed Martin – 44.5 млрд.; Raytheon Technologies-25.4 млрд.; General Dynamics – 21.5 млрд.; Pfizer, Inc. – 16.7 млрд.; Boeing – 14,2 млрд. тощо); 159,4 млрд. – витрати на персонал, з яких 31% – цивільні особи та 13% – резервісти. Ті громади та штати, в яких дислокуються військові підрозділи або розташовані підприємства, мали значні податкові надходження та робочі місця. Видатки та інвестиції в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у військовій сфері нерідко сприяють створенню високотехнологічних зон та кластерів, в яких здійснюються інноваційні розробки для інших (невійськових) секторів економіки. Інші приклади – видатки на освіту, результатом яких є зростання людського капіталу, або видатки на культуру, які сприяють національній єдності та підвищують стійкість суспільства до зовнішнього руйнівного впливу.
Наведене підкреслює важливість визначення балансу та демонструє, що інвестиції в оборону можуть мати довгострокові переваги.
Отже, післявоєнне відновлення та сталий розвиток на державному рівні має відбуватися із врахуванням потенційних та реальних загроз національній безпеці. Завдання, яке стоїть перед Україною – це знайти баланс між “пушкою” та “маслом”, який дозволить країні залишатися в безпеці і рухатись в напрямку сталого розвитку. Це не легка задача, але вона життєво важлива для нашої майбутньої стабільності та процвітання.
Авторська колонка підготовлена за матеріалами тез В.Черниша, опублікованих на ХIІ Міжнародній науково‐практичній конференції “Сучасні проблеми управління. Шлях до сталого миру після війни: держава, бізнес, інновації”, і розміщена на Інтерфакс-Україна.